„Орґанізатори“ присвячували полки якомусь героєві по свойому уподобанню, й з особистих симпатій, а незнання власної воєнної історії споводувало те, що Запорозьким полкам на шефів визначали гетьманів, які з Запорожцями не мали нічого спільного, і навпаки, полкам, що відповідали старим „Городовим“ — визначали на шефів — запорозьких героїв.
Траплялося й таке, що полки присвячувано письменникам, як от Франкові, Винниченкові, Грушевському. Був навіть такий випадок, що на шефа одного з полків визначено було такого сумнівного воєнно-історичного“ героя, як Кармелюк, оминаючи в той-же час таких великих героїв, як Князь Святослав, полковник Кричевський Морозенко — імена, за які не один народ міг-би позаздрити народові українському.
Мусимо памятати, що Армія є живою історією свого народу, це є вічно розгорнена книга слави й чести, перша й найвища школа народу, освячена минулим, осяяна мріями майбутнього.
і тому кам необхідно виправити допущені помилки та за допомогою істориків відбудувати нашу Армію так, щоби кожна її частина була традиційно звязана з певними періодами існування нашої збройної сили.
А для цього нам потрібен „Реєстр“ історичних полків України, треба історично-лоґічно називати наші полки іменами відповідних героїв українських воєн як минулого, так і сучасного, від Князя Святослава через Гетьмана Богдана до Головного Отамана Петлюри.
Молода Українська Армія підчас останньої Визвольної Боротьби довела, що й вона „се-ж бо те племя“ славного народу Українського, що й вона „з того покоління військо, що штурмовало Константинопіль“ і на чайках ходило в Царгород.
Українська Армія довела, що вона почуває себе гідною побожно схилитися перед святими, століттями освяченими знаменами старих українських полків, що вона є гідна перебрати та вічно й непорушно-свято хоронити вікову традицію української збройної сили.
І тоді й ми, так, як це роблять анґлійці, будемо святкували 500-ліття наших полків, і ці свята будуть святом цілої Української Нації.
Збройна сила українська складалася з таких історичних витворів[1]:
- I. Городові або так звані Реєстрові (популярно-лейстрові) полки.
- II. Сердюцькі або Компанійські, а коли кінні, то — Охочекомонні полки.
- ↑ До цієї праці використані головним чином такі джерела:
- Проф. М. Грушевський. „Історія України-Руси“. Київ 1909.
- Brix. Geschichte der alten Russischen Heeres-Einrichtungen. Berlin 1867.
- Fr. Stein. Geschichte des Russ. Heeres. Hannover 1885.
- Головинський П. Слободскіе казачьи полки. С.-Петербург 1864.
- Гербель Н. Изюмскій Слободской казачій полк. С.-Петербург 1852.
- Шпилинський О. Облога м. Ставища (рукопис).
