життя поколінь і під девізом „честь полку“ підтримали цю символічну переємність традиції збройної сили „Маєстетного[1] Терену України“. Раз ми забрали від москалів фабрики, залізниці, будови і т. д. то нерозумно й необачно залишати їм те, що від славних далеких віків є наше. В часи Відродження Нації — ідеальне рішення, що-до творення власної армії, здавалося-б, мало виглядати дуже просто: від московської армії відокремлюються старі українські полки, стягуються на власному терені, полки розгортаються, символічно передаючи традицію та історію новим, історично спорідненим нашим полкам, і — українська збройна сила готова. Але було багато причин, чому так не сталося, і найголовніша полягала, очевидно, в тому, що ми просто не знали, котрі з московських полків є полками українськими. Що такі стремління перебрання слави старих полків російської служби спостерігалися в мас, свідчить присутність в українській армії „Лубенського кінного полку“ — який, до речи сказати, не має нічого спільного зі старим Лубенським городовим полком. Все вищезгадане й багато ще иншого й спричинилося до того, що ми змушені були творити наново молоду українську збройну силу[2].
Нашій великій страдниці, молодій Українській Армії, судилося пройти тяжкими, тернистими шляхами, але наразі не є нашим завданням спинятися над „злими терніями“, якими заросли шляхи її розвитку; тут ми маємо на увазі виявити лише все те нелогічне й ненормальне, що ще залишилося в нашій роботі та що потрібує конечного виправлення з точки погляду переємства історичних традицій. Ми хочемо обговорити наіменування наших полків (курінів).
Мусимо признати, що-до боротьби маси підняла не висока свідомість минулого, а інстинкт здорової нації, і про минуле ми вже довідалися пізніше в процесі тієї боротьби, що вибухнула.
Цей інстинкт, ця несвідомість минулого, до того-ж ще й хаос революції, під яку творилася українська збройна сила наших часів, — все це, натурально, мусило відбитися на нашій орґанізаційній праці, наслідком чого й були оті історично-нелогічні, часто фантастичні, назви наших полків (курінів) й дивізій; особливо дивними видаються назви дивізій кольорах — Сіра, Синя.
Оця несвідомість та методи орґанізації полків, що творилися на місцях, так-би мовити з долу, випадковими „орґанізаторами“ — одиницями безперечно активними, але без достаточної підготовки, — це й пояснює всі оті нелоґічності та відсутність переємства й традицій[3].
- ↑ Ukrainischer Hoheitsgebit — Deutscher Hoheitsgebiet.
- ↑ Досить упрощена, нереальна схема. Взагалі автор розглядає цю справу дуже однобічна: ніби-то вся істота справи полягала в збереженню історичних традицій. Справа в дійсності була значно складнішою. — Редакція.
- ↑ До цього слід додати, що в українській літературі бракувало воєнно-історичних праць. Студії-ж української старовини в мові московській належали до літератури наукової й архівної. — Редакція.
