Вихожу. 22 година. Бачу — на пероні вишикована сотня Сірих в поготівлі. До мене підходить старшина з криком:
— А, то ви?
— Я — кажу спокійно, — у чім справа, пане старшино, — передчуваючи, що сталося якесь непорозуміння.
— То ви втікаєте з фронту?
— Ні, — кажу, — їду з дозволу отамана Вовка.
— Як-же це так — отаман Вовк там був і казав, що С. С. втікають із фронту, й наказав за всяку ціну їх затримати, а вас розстріляти; оце чекаємо на вас дві години під дощем.
Зясовую панові старшині, що на позиції сьогодня не стояв, оповідаю далі, що сталося з окремою інженерною сотнею С. С. учора під Коднею та в Бердичові, оповідаю, як прожили сьогоднішній день, як рівно й про розмову з отаманом Вовком, змальовую стан людей дорученої мені частини і врешті підводжу до старшинського ваґону й показую роздягнених і босих.
Старшина Сірожупанник закляв по-козацьки та й каже:
— І як міг нас так ошукати отаман Вовк? Як-би ми були знали правду — не виїхав-би він звідціля.
Підійшов командир полку Сірих, глянув на моїх людей і зрозумів, та став запрошувати панів старшин С. С. на вечерю до старшинського зібрання; тим старшинам, що були без чобіт та стрільцям наказав дати їсти у ваґонах.
Тієї-ж ночи наші ваґони причеплено до першого транспорту й відіслано до Шепетівки. На двірці Шепетівки ми трохи підлаталися, бо застали колону Постачання корпусу С. С. До штабу корпусу С. С. їхали два тижні. В штабі Північної групи й у штабі корпусу С. С. були переконані, що я й мої всі люди загинули до одного, бо нікому не приходила думка, що могли піддатися большевикам[1]. А сотник Деморацький, улюбленець С. С., випивши чарчину в Проскурові в зібранні старшинському, казав: — марно гине Січове стрілецтво, й гіркою сльозою оплакував смерть сотника Мусія з Білоцерківщини.
Скажіть мені, люди добрі:
На якій підставі штаб Північної ґрупи отамана Беня інформував Північну ґрупу С. С. що частини отамана Беня стоять там, де їх зовсім не було?
На якій підставі полковник Палій відірвав панцерника „Стрільця“ від його оперативного завдання?
Чим пояснити поведінку Юнацького ешалону полковника Петрова?
Що сталося під Бердичовим 8 березня 1919 року, коли дві міцні дивізії відійшли без бою і, принаймні, без втрат та ще перед
- ↑ Слова полковника Сулківського та сотника Чорнія.
