— То ви-ж, пане поручнику, не забудьте прилучити наші ваґони, — чули, що пан отаман казав?
— А мені, власне, пан отаман наказав, як ви вийшли, щоби частини вашої не пускати.
Я не вірив своїм ухам, не міг погодитися, щоби пан отаман не міг віддати мені наказа зразу. Іду до пана отамана, розуміється, не один, щоби переконатися.
— Бачите, пане сотнику, я дійсно наказав, щоби вас не відсилали, поки не підійдуть мої частини.
— Але-ж, пане отамане, ми жадної вартости зараз не уявляємо.
— Лишитися для моральної підтримки повстанців.
— Пане отамане! — але-ж треба хоч самих себе вартувати, а люди босі й без рушниць, і немає уже де навіть і хліба виміняти.
— Зрештою, пане отамане, наколи така гостра потреба, то можна лишити з сотні вашої охорони[1], — Це слова адютанта пана отамана.
— А дійсно, — каже пан отаман, — поїдете, пане сотнику.
Комендант двірця був тут присутній.
Коли охорона отамана Вовка довідалася, що має залишитися, висловила протест і виставила охорону біля своїх ваґонів, щоб їх не відчепили. Так нікого й не міг залишити пан отаман, і потяг, як-би дізнавши стиду великого, зараз відїхав.
Повернувся комендант двірця й каже:
— Все-ж таки отаман Вовк наказав ваші ваґони не причеплювати до паротягу!
— Що ви кажете, брате!?
— Слово чести даю!
Ну, подумав я, так сміятися, то хиба немає права. Трудно, пане поручнику, пошукаємо спільно виходу! Я, як сотник і командир окремої сотні, являюся тут старшим. Отож, пане поручнику, прошу слухати моїх наказів. І написав наказа, по якому пан поручник мав передати комендантуру двірця старшині дорученої мені частини сотникові, тепер підполковникові, Димареві.
Коли старий і новий коменданти доручили мені рапорти про здачу й прийняття, я написав вимогу комендантові сотникові Димареві вирядити негайно окрему інженерну сотню С. С. до ст. Шепетівка для обмундурування, озброєння й запровіянтування.
Сотник Димар робить розпорядження для відправки. Коли все було готово для відїзду, я наказав сотникові Димареві передати обовязки панові поручникові, й ми відїхали з Деміївки. Але на ст. Миропіль нас чекала несподіванка. Їхали ми довго, бо старий паротяг не міг поспішати. Люди, ще хорі, роздягнені та босі позаривалися в солому й спокійно спали. Я вартував над ними. Нараз, чую на ст. Миропіль окрик:
— Хто їде, де командир?
- ↑ Охоронна сотня складалася з 170 баґнетів і 4 кулеметів.
