Перейти до вмісту

Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 2. 1930.pdf/163

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дам їсти, як проснуться, бо-ж голодні полягали спати. Біля станції, в селі, стояла повстанча сотня. Командир її, поручник, був заразом і комендантом двірця. Іду до нього, зясовую положення дорученої мені частини, але він нічого порадити не може. На станції є склад цукру, господаря немає і комендант ним опікується. Пишу вимогу на два мішки цукру. За цукор вимінюємо в селян хліба й квасного молока; можемо, значить, прожити день і ще й доїхати до Шепеівки, а там постачання корпусу С. С. нами заопікується. Так я упланував, і те вважав і вважаю зараз за нормальне для хорих, роздягнених людей. Відїхати до Мирополя можна тільки о 20 годині з паротягом, що приїде сюди по воду. Наказую о 17 годині настелити соломи в двох товарових ваґонах та за сонця перейти туди, щоби не перестудилися босі.

Комендант нас не затримує, а навпаки, охоче відсилає, бо співчуває. Чекаємо на паротяг.

Тимчасом, о 18-й годині прибуває потяг із Шепетівки зі штабом отамана Вовка, командира Залізничників. Я з двома своїми старшинами іду представитися старшому начальникові, поінформуватися в загальній ситуації, розказати, в якому нещасті доручена мені частина, та попросити, бодай морально, мені допомогти. Представляємося панові отаманові Вовкові. Оповідаю про вчорашній неуспіх та нещастя, зясовую сьогоднішній стан людей та положення, яко частини, і прошу дозволу їхати до Шепетівки, щоби там заосмотрити людей із Постачання нашого С. С. корпусу і бути ще чим у допомозі корпусові С. С., єдина там інженерна частина.

Отаман Вовк вислухав і каже:

— Бачите, ці всі нещастя ваші і багацько ще більші нещастя сталися через того зрадника полковника Палія, командира Сірої дивізії; з того ренеґата, того зрадника слід паси дерти. Оце я приїхав сюди, щоби направити те зло, яке він наробив учора[1]. Ви, пане сотнику, розуміється, поїдете зі своєю частиною — я вас не затримую.

Я подякував щиро, попрощалися, і ми вийшли.

Повторяю, що розмова відбулася в „штаб-ваґоні“, в присутності двох старшин дорученої мені частини, коменданта двірця та особистого адютанта отамана Вовка.

Сидимо на двірці. Приходить і комендант двірця від пана отамана. Я ще раз нагадую:

 
  1. Хоч автор лише рикошетом зачепив оборону Бердичова, все ж дає нам можливість підкреслити три засадничих неґативних риси цієї оборони.
    1) Відсутність обєднаного командування в Бердичівській ґрупі військ.
    2) „Непорозуміння“, що найменше, поміж командирами дивізій.
    3) Їхня безсилість у переведенні своїх рішень у життя.
    Зогляду на певне чимале значіння висвітлення оборони Бердичова, як важливого моменту лютневої операції Штабу Дієвої Армії, яко протинаступу на большевиків у році 1919, з утратою якого заламалася ціла згадана операція, — сміємо надіятися, що учасники цієї оборони подадуть на сторінках наступних чисел „За Державність“ докладні описи згаданої оборони. — Редакція.