Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 2. 1930.pdf/174

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Зясувавши, що формування дійсно провадиться, підстаршина К. повернувся з потрібним наказом. Маючи на руках наказ своєї влади, нам тепер цілком не ходило, чи дасть командир 6-го Запасового полку згоду на виїзд козакам, чи не дасть, але ми знали, що кожний член гуртка, вірний ідеї відбудови Української Армії, вирушить згідно з наказом свої влади. Шкода тільки, що це вже діялось трохи за пізно — в половині серпня, і тому до Одеси прибуло з гуртка ледве 60 чоловіка. Решта членів, під упливом Совіта Салдатських і Робочих Депутатів, залишилася при московському війську захищати „єдиний революційний фронт“, а друга частина, більша, рушила навпростець до дому…

Гайдамацький курінь розташувався по-за Одесою, на „5-й станції“, на колишнім місці лагерів російської піхоти. Прибуття в цю цілком свою частину зробило сильне вражіння на всіх нас. Ми були наче-б-то перенесені не тільки з півночи на південь, але з однієї епохи в другу… Перед очима діялось те, що відійшло вже у вічність… Зразу воскресла в памяті так гарно, живо й художньо описана Гоголем Запорозька Січ. Місце табору Гайдамацького куріня сприяло й життю, й картинності… Це рідкий ліс… Видно, що війська давно вже тут не постоювали: окопчики для шатрів по-части зруйнувалися, але рясно заросли травою; стежки теж позаростали травою й кропивою, надаючи цим приятелем занедбання ориґінальний колорит. Між деревами густо порозкидались кущі, під якими стомлені козаки поклалися спати. Там на пеньку, в холодочку сидить козак, похилившись; над ним свійський голяр із „оселедцем“ голить, залишаючи і йому „оселедця“. Тут компанія, як видно, новоприбулих, підстеливши шинелю, закусює чим Бог послав, озирається на всі боки, ділячись вражіннями. Тут-же недалеко розкинуті шатра звичайного російського таборового зразку в перемішку з маленькими походними, до котрих туляться імпровізовані намети з плахт, із килимів та кавалків хатнього полотна. Між шатрами в порядкові, в „козлах“ стоять рушниці, шаблі, кулемети; біля них походжає суворо варта… Чути пісню „Ми гайдамаки, всі ми однакі“, — це повертається сотня з навчання. Повноту картини доповняють козаки й старшина в старовинних козацьких строях, у черкесках, вишиваних сорочках. Але ще не всі здолали привести себе до такого вигляду. Більшість одягнута в російські „ґімнастьорки“ та захистного кольору шаравари. Обличчя освітлені внутрішнім сяйвом твердости, рішучости та гордости від свідомости, що вони — піонери великого діла — відбудови України. Всі вони — і старшина, й козаки-добровольці; прийшли сюди, маючи на думці тільки боронити свій край, якого вже починає охоплювати пожежа анархії.

Формування 1-го Гайдамацького куріня провадив осаул (сотник) Василь Сахно-Устимович. Розпочато формування десь у половині липня. Козаки й старшина прибували що-день, так, що приблизно за місяць після приїзду нашого з Борисоглібського, так біля 20 вересня, перший курінь ізміг залишити в свойому складі 6 піших, 1 кулеметну й 1 кінну сотню та 1 арматню батарею з 2 гармат, ви-