лучивши на формування 2-го Гайдамацького куріня (командиром було призначено капитана Орлова) — 2 піших, 1 кулеметну й 1 кінну сотню та на формування 3-го Гайдамацького (командиром призначено було підполковника Продьму) — 3 кінних та 1 кінно-кулеметну сотню. Окрім того, на 1 жовтня від першого куріня була відіслана одна сотня до Херсону для формування й там Гайдамацьких частин, та був ще українізований цілий кулеметний відділ, що складався щось із 20–40 кулеметів, під проводом штабс-капітана Мацана.
Треба було тільки дивуватися тому темпові, яким відбувалося комплектування Гайдамацьких курінів козаками та старшиною — звідки ці люди бралися, хто тяг їх до війська в той час, коли в московських частинах ішла вже повна деморалізація? Треба було тільки дивуватися, як швидко прокинулися сини того народу, якого москалі більш 250 років душили та вживали всіх заходів, щоби його змосковити.
Більшість козаків прибувала без зброї, а діставати її було страшенно тяжко. Ввесь військовий апарат у Штабі Одеської Воєнної Округи знаходився в руках москалів, але зусиллями командирів та комісара для військових українських справ, підполковника Поплавка й доктора Луценка, старого невтомного діяча, — Гайдамаки помалу нетільки одягалися й озброювалися, але й діставали коней. А як ставився до нас московський Штаб Одеської Округи — видно з прикладу: командуючий Округою ґенерал Маркс катеґорично заборонив найнезначнішим відділам Гайдамаків, навіть без зброї, але в шерегах показуватися на вулицях Одеси.
В кінці вересня всі три куріні були приміщені для постою в касарнях на „2-й станції“, де почалися реґулярніші навчання з козаками; особливо треба було звернути гостру увагу на підготовлення козаків до бою в місті, бо було вже два випадки, коли Гайдамакам пощастило показати громадянам свою тверду орґанізацію та розуміння обовязку. В початку жовтня майже одночасно й у Вознесенському, й у Тирашполі розаґітований натовп добрався до скарбових маґазинів спирту та й розпочав грабунок. На депешу, по алярмі, негайно, потягами рушили Гайдамацькі відділи силою до 2-х сотень, спочатку до Вознесенська, а за кілька днів до Тирашполя (тут, як видно, Штаб Округи не міг довго вагатися, де знайти дисципліновані відділи — хоч і ворожі, але певні). Стримання пристрасти напівпяного натовпу в обох випадках було виконано Гайдамаками дисципліновано і з підкресленням, що Українське Військо, хоч і молоде, але ясно розуміє свій обовязок і може легко боротися зі спокусою. У Тирашполі відділові Гайдамаків було трохи тяжче; тут прийшлося мати діло нетільки з цивільним натовпом, але зустрінутися з озброєною масою „товаришів-салдатів“, що їхали з Румунського фронту й затримались у Тирашполі. Винний магазин був оточений не однією сотнею, і я не помилюся, коли скажу, що було більш, а ніж 30 дві тисячі цих розаґітованих, розпалених пред стоячою поживою „вояків“. Дві сотні Гайдамаків грізними розстрільнями розпочали наступ із двірця на місто, Грабунок щойно розпочинався, і було
