МИКОЛА БАЙКО.
Наказ генерала Май-Маєвського ч. 22, нечувані знущання карних відділів, грабунки та масові арешти української інтеліґенції розвіяли всі сумніви мешканців Полтавщини, й тому всі, хто вважав себе українцем, кому ідея визволення українського народу була вищою від власних інтересів, власного життя, почали приготовлятися до боротьби з білою Московською навалою, з Деникінщиною. Полтавський Губповком[1] переслав Повітповкомом[1] наказ про негайне утворення на повітах бойових відділів.
Підготовча праця закипіла з такою завзятістю, що вже в середині вересня все потрібне для планомірного орґанізованого повстання було готове: очікувався лише сприятливий момент, щоби придбати зброю, але й він незабаром надійшов.
3-го жовтня 1919 року, ранком, на ст. Полтава-Київська з Харкова прибуло два ваґони з анґлійськими рушницями, ваґон із набоями та кілька ваґонів із одягом, що за пів години вже стало відомим Губповкомові.
— Проґавити цю зброю, якої так гостро відчувалася потреба, було-б величезним злочином, зрадою ідеї визвольного руху — так мислив кожний член Губповкому, й тому, по короткій нараді, ухвалили:
„4-го жовтня Диканьським відділом взяти Полтаву“.
Начальник оперативного штабу Губповкому Будяк, одержавши наказ і відповідні повноваження, зразу-ж, по нараді, поїхав у Диканьку.
Вістка про приїзд Будяка, мов блискавка, рознеслася між повстанцями, що мешкали в печерях Диканського лісу та його околицях, і всі, хто лише належав до повстанчого відділу, рушили до Мазепиного Дуба, де завжди відбувалися врочисті віча повстанців.
Мов та комашня, що зачула небезпеку рідному гніздові, вперто поборюючи ріжні перешкоди, поспішає на допомогу, так повстанці, протискуючись кущами та потріскуючи сухим галуззям, сунули з усіх боків до Мезепиного Дуба, що стояв майже в самій середині й був
