на Воронцовський палац. Курінь став заставами на Пушкинській — на рогах Дерибасівської, Гречецької, Поштової, Жидівської, Троїцької, Успінської, Базарної, Великої й Малої Арнаутівської й Ново-Рибної, мачи фронт на Преображенську.
Представники у Військовій Раді від Ахтирського пішого полку, Моряків і самохідньої роти, винесли постанову, що їхні частини тримають невтралітет, а кулеметний відділ штабс-капітана Мацана теж щось ніби невтралітета виказують, бо — тільки охорона свого постою.
Як це було прийнято Гайдамаками — трудно сказати, бо на другий день бій розпочався з більшою енергією з боку червоногвардійців, і 2-й курінь, що був досить розтягнутий і поділений на маленькі відділи, мусів відступити на Куликове поле, тим більше, що червоноґвардійці вели головний наступ по Великій і Малій Арнаутівській вулиці, виконуючи своє завдання — примусити 2-й курінь відступити в напрямі на Олександрівський парк.
Увечорі підійшло з 1-го куріня дві сотні, і вночі 2-й курінь із 2 сотнями 1-го куріня рушив у наступ. Наступ був ґвалтовний. Гайдамаки до полону червоноґвардійців майже не брали. До рук Гайдамаків дісталося багато мушкетів і до десятка кулеметів. На ранок Гайдамаки мали праве крило на Торговій вулиці, біля моря, а ліве — на Преображенській, біля собору (ріг Дерибасівської), і далі, вліво — доглядали їхні сотні на Спиридонівську, Тираспільську й „товчок“, забезпечуючи тил по Старо-Порто-Франківській із доглядом біля Олександрівського парку. Хоч третій день бою пройшов у рідкій перестрільці, доля Одеси й червоноґвардійців була вже ясна. Видно було вже їхню дезорґанізацію. Жиди й салдати помаленьку тікали — перші додому, другі до касарень, щоби перейти на стан „невтральности“. Тримались ще тільки моряки. Спочивши через ніч, на четвертий день ізрана 2-й курінь вже з 4 сотнями 1-го куріня розпочав наступ, яким було цілком звільнено місто від червоних банд.
