цілком перестав дбати про курінь, мотивуючи це величезною працею в Союзі Ґеорґієвських Кавалерів.
Ходили чутки, що орґанізується штаб Гайдамацької дивізії, але тимчасом ми цього не відчували, а відчувався тільки розклад, що поволі насувався.
Праві й ліві московські течії не зупинилися на першому невдалому наступі. Зявлялись і матроси, аґітуючи за „єдиний революційний фронт“, і якісь темні особи з гаслами — „обєдінєнія всєх офіцеров“.
Не можу не зазначити, що провокація мала, хоч і не значний, а все-ж мала успіх. Гинули без вісти козаки й старшини. Дякуючи таким обставинам, кожний курінь, хоч і спільно, але без загального керування, чинив на власну руку. Куріні трималися на поготові, вхід і вихід із касарень були заборонені, варта зміцнена, в напрамку на Одесу висилалися військова й цивільна розвідка.
А тут ще до всього цього з Центральної Ради прийшов у такі тяжкі часи наказ про конечну орґанізацію Військової Ради на зразок Совіта Салдатських і Робочих Депутатів. Гайдамаки спочатку відмовилися вибирати представників, кажучи, що їм не потрібні комітети, що надивилися на їхню працю в російських частинах, але… наказ є наказом: мусить бути виконаний.
Військова Рада зібрана. Засідання відбувається в Анґлійському клубі. До її складу ввійшли представники: від 1, 2 і 3 Гайдамацьких курінів, від кулеметного відділу штабс-капітана Мацана, від моряків і самоходової роти (напів українізованої) та від Ахтирського гусарського полку, цілком не українізованого, не зважаючи на виключно український склад їх (треба додати, що моряки, самоходці й Ахтирці, крім того, мали представників і в Совіті Салдатських і Робочих Депутатів.
Головою Ради було обібрано Іваницького, шофера з самохідньої роти, людину інтеліґентну, чесну, що мала погляд і надію на відбудову Самостійної України.
Не памятаю зараз точно дати, але, здається, між першим і третім грудня, вдосвіта, було отримано донесення від розвідки, що двірець обсадила змішана ватага матросів, цивільних і салдатів та що на Пушкинській і Канатній вулицях помічено якийсь рух.
Перший курінь, не маючи ще остаточно вирішеного положення, з командиром своїм тимчасом залишився в резерві на місті, підполковник Продьма з 3-го куріня вислав кінні розвідки, ближні й дальні в керунку на Тересинь і на Маяки. 2-й курінь, під командою заступника командира, вирушив на сполох. Підходячи до будинку бувшої Арматньої Сергіївської школи мусів був розгортатися до бою, бо його розвідка на Куликовому полі увязалася в бій із червоноґвардійцями. Без великих втрат 2-й курінь до вечора опанував двірець, Куликове поле, Пушкинську, Канатну й Малу Фонтанну, маючи розвідку на лівому крилі по Старо-Порто-Франківській, з напрямку на „товчок“, праве крило біля Олександрівського парку — ріг Дерибасовської й Пушкинської, з розвідкою в напрямку
