ного міста ніяк не могли дати собі відповіди, що це за військо і звідки воно прибуло, та ніяк не хотіли вірити, що це ті Гайдамаки, що з липня місяця стояли під Одесою.
Український гурток, що його провадив доктор Луценко, був задоволений: його культурна й освітня праця не пропала марно; а праця гуртка в Одесі була величезна й зовсім не легка — треба було розбудити українське населення, поставити його на шлях відродження України. При гурткові були курси українознавства під приводом, здається, В. Мурського, був клуб, у якому ми не раз відпочивали душею…
Але-ж знайшлися й такі орґанізації, яким Гайдамаки прийшлися не до смаку й унесли турботи. Це — „Союз Ґєорґієвскіх кавалєров“, орґанізація цілком монархічна з твердою орієнтацією лише на Росію–Московщину; потім таємна орґанізація „красноґвардєйцев“ (головним чинником були жиди і їхні гроші) та Совіт Салдатських і Робочих Депутатів. Правда, з українізацією штабу корпусу совіт мусив бути зліквідований, але це вимагало часу й праці штабу корпусу, щоби переорґанізувати всі військові формації, що стояли в Одсі та мали на чолі начальників із твердими поглядами „Єдиної неділимої“, а салдати — мели своїх представників у совіті. Та наразі ми маємо тільки українізований штаб корпусу.
Турбота Совіта Салдатських і Робочих Депутатів не були даремні. З українізацією штабу корпусу, який мав підпорою дисципліновані Гайдамацькі частини, що не мали нічого спільного з совітом, його положення робилося критичне. Совіт Салдатських і Робочих Депутатів і йнші орґанізації зрозуміли тепер свою помилку, що не звертали уваги на орґанізацію українських відділів, бо їхні шпиги доносили, що на „6-й станції“ панує хаос, а за хаос вони приймали наше вільне демократичне життя, в якому свіжий чоловік ніколи не міг одразу зобачити твердого фундаменту — дисципліни.
Всі ці орґанізації піднесли в своїх кутках галас, забили на ґвалт, і ми вже на другий день мали непрошених гостей — найліпших їхніх аґітаторів та провокаторів. Але їм не повелося — майже всі були затримані козаками та передані командуванню.
Петербурґ вже пару тижнів мав большевицьку владу, і можна було незабаром чекати на виступ червоноґвардійців і в нас, тим більше, що в Одесі, як портовому місті, большевики могли мати податний ґрунт серед своїх побратимів — матросів і жидів, тим більше, що ці останні посідали не лише гроші, а й зброю.
Да нас стали доходити глухі чутки, що передбачається повстання. Кажу доходили — тому, що ми мали величезний мінус: при Гайдамацьких курінях взагалі не була поставлена на належну височинь ні розвідка, ні контр-розвідка, а в той час зосібна вона якось ще більше була занедбана, бо звязкове кільце курінів — фундатор Гайдамаків, осаул Сахно-Устимович страшенно скомпромітував себе через формування жіночого батальйону й поступово відвертався від Гайдамаччини, в внаслідок чого 1-й курінь перебрав капітан Осмоловський, а капітан Орлов — командир 2-го куріня давно вже
