Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 2. 1930.pdf/185

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
МИКОЛА СТЕЧИШИН
Підполковник.
Щипіорнський Військовий Цвинтар[1]
(Спроба історичного нарису).

…На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують,
Питаються у буйного:
Де наші панують?…

I.

Місцевість. На шляху, що лучить два повітових міста Польші — Каліш і Острів-Великопольський, в пятьох кілометрах від м. Каліша, лежить місцевість Щипіорно. Це невеличке село — всього до півсотні господарств, із прилегаючим до нього маєтком землевласника Броніковського. Розкинулося ще село по обох боках залізничної маґістралі Каліш–Скальмержиці–Острів. Північно-західня половина його зветься Щипіорно, а південно-східня серед місцевого населення носять назву „Стара Вєсь“.

В зимі року 1914 німецька воєнна влада руками полонених вибудувала при селі Щипіорно великий табор і назвала його Скальмержицьким.

З повстанням Польської Держави табор цей дістав назву по імені місцевости — Щипіорно.

Це була досить велика площа землі, щось біля 10 морґів, цілком забудована деревяними бараками й землянками, обнесена навколо огорожею з колючого дроту та поділена перегородами з такого-ж дроту на кілька блоків. Мала чотири виїздні брами: три — на шосу Каліш–Скальмержиці й четверту — на поле, з протилежного боку.

 
  1. Цю свою працю присвячую Громаді старшин 6-оі Січової стрілецької дивізії, яка своїм благородним чином започаткувала на Щипіорнському військовому цвинтарі Пантеон мучеників за щастя й волю України.

    Автор.