П. СУЛЯТИЦЬКИЙ.
Другу частину своїх спогадів Вранґель розпочинає оповіданням про призначення його Деникіним замість себе головнокомандуючим Добровольчою Армією. Відбулося воно в досить ориґінальний спосіб. Прибувши до Криму після Новоросійської катастрофи, Деникін вирішує зріктися керування Добровольчою Армією і скликає під головуванням ґенерала А. М. Драгомирова нараду старших військових начальників, яка мусіла-б обібрати йому наступника. Викликав він на цю нараду з Царгорода й Вранґеля. Їдучи до Севастополя, останній вже знав про ноту анґлійців, в якій вони пропонували Деникінові, за своїм посередництвом, припинити боротьбу проти совітської влади, загрожуючи в противному випадкові відмовленням у будь-якій допомозі. Тому, коли нарада, вважаючи недопустимим впроваджувати в армію принцип виборности, всеж одноголосно зупинилася на тому, що Вранґель має бути наступником Деникіна, і той повинен призначити його головнокомандуючим, Вранґель відібрав від неї підписану всіма її учасниками заяву, в якій, після зазначення змісту вишезгаданої ноти анґлійців, говорилося, що нарада просить Деникіна призначити своїм наступником Вранґеля для того, щоби він добився через союзників „недоторканости всім особам, що боролися проти большевиків, і утворив-би найсприятливіші умови для особистого складу збройних сил Півдня Росії, який не вважатиме для себе можливим прийняти ґварантії безпечности від Радянського Уряду“. Мотивував необхідність цієї заяви тим, що всі вони, а він тим паче, „повинні будуть дати відповідь перед майбутньою Росією, перед російськими людьми, нарешті перед тими, хто їм дорогий“ (ст. 7–12). Так безнадійно дивився Вранґель і вищий командний склад Добр. Армії на продовження боротьби проти большевиків після Новоросійської катастрофи.
Відповідно до цього Вранґель, з одного боку, того-ж дня, як Деникін призначив його замість себе головнокомандуючим (22 квітня), телеґрамою на імя адмірала де-Робека віддає судьбу армії, флоти й населення територій, що вони їх посідають… на справедливе рішення Анґлійського Уряду“, відмовляючися від безпосередніх пертрактацій із большевиками і вимагаючи притулку за кордоном для всіх тих, хто не захо-
