Сила партизанів полягала в їхній одностайності й товариській вірності, поки ці традиції були міцні, поки ворогам не вдалося вляти в лави повстанців своїх людей — це був найвитриваліший із усіх фронтів, що Українська Нація протиставила своїм ворогам.
На Україні під ту пору визначаються найбільш яскраво чотири політичні напрямки в революційних масах, відповідно чому були й повстанські уґруповання: з прихильників У. Н. Р., Радянців, хліборобів і так званих „Махнівців“ (Ангел — Черніговщина, Романенко — Прилуки, Зелений — Київщина, родина Соколовських — Київщина, Шепель — Хмельник, Волинець — Гайсин, Заболотний — Балта, Пятненко, Шуба, Левченко, Любченко — Полтавщина) й т. п.
Позицію повстанців, що відстоювали У. Н. Р., я вже освітлив вище, спинюся більш докладно на инших.
Поруч із розвитком большевизму в Центральній Росії збільшується радянський рух і на Вкраїні. Спочатку слабий, зденаціолізований, той рух потім за часів гетьманщини набуває більшої сили і навіть до нього пристає купка отаманів з табору У. Н. Р., як, наприклад, Шинкар, Григорів та инші зі своїми прихильниками. З того часу радянський рух починає прибирати теж, що-раз то більшу національну фарбу, появляються націоналісти проводарі отамани-радянці.
Слушно запримічено, що народня революційна творчість дуже вірізняла большевиків від комуністів, або, як в народі говорилося — комуни“.
Большевики в народній свідомості були ті, які хотіли „більше волі“, „більше землі“, а лише політична чуйність і гнучкість Лєніна скористала з цих слів, щоб сполучити два революційні напрямки в один, по суті річі ріжні (партія большевиків-комуністів), наші радянці були — большевики.
Під час Зимового походу з одним із таких радянців отаманів Коцуром ми зустрілися біля Чигирина. Полковник Стефанів, що вів із ним персонально переговори, так малював тодішнього володаря Чигиринщини: років з 28, в національному, що переходило в оперетове, убранню, з парою пістолів за червоним поясом, фізично добре розвинений, він хотів робити вражіння на опонента своєю зовнішністю. Саме місто Чигирин, де він отаманував, робило вражіння вмерлого міста. Влада Коцура поширювалася на 4 околишніх великих селища, з котрих одно було його рідним, решта околиці його не визнавала і ставилася до нього одверто вороже. Було чутно ще про двох-трьох радянців, але всі вони були зовсім невизначні.
В кінці 1919 року і на початку 1920 р. партія Укр. комуністів (т. з. боротьбисти) пробували зорґанізувати свою власну військову силу. Для своїх цілей боротьбисти думали використувати радянських отаманів, як Коцур, Волох та инші.
