За часів Директорії був час, коли Махно надумав взяти під своє керування цілу округу разом з відомим на півдні отаманом Григорьєвим, й тим самим перевести своє діло в більш конкретну фазу. Територія від Катеринослава до Вознесенська повинна була бути проклямована землею вільного люду.
„Батько“ не любив конкурентів, й коли Каменів в імені совітської влади оголосив зраду революції отаманом Григорьєвим (телеґрама Каменева від 5.19 ч. 272 на ймення „батька Махна“), Махно це використав і на зїзді революційної повстанчої армії (27 липня 1919 р. в селі Сентове, Олександрівського повіту), в товаристві Чубенка, на очах всього зїзду застрелив Григорьєва.
З часом ситуація ще більше міняється — національні українські елементи в боротьбі з добровольцями та большевиками з Правобережжя йдуть до Армії У. Н. Р., тіж самі елементи Лівобережжя мусили собі шукати виходу — і такий для тих, що бачили в Деникіні реакцію, був один — іти до Махна. І теж в міру того, як міняються кадри Махновців, міняється також їхня ідеолоґія, що поволі набуває національної барви, чим порушається цільність орґанізації Махна.
Під упливом українських домагань в-осени 1919 р. Махно був примушений увійти в переговори з Головним Командуванням У. Н. Р., а під час походу на Київщину координував свою діяльність з українськими військами. Під час Зимового походу 1919/20 р. ми бачили чимало Махнівців у повстанчих лавах; були вони частинно й у складі Галицької армії[1].
Тепер ми знаємо, що з грудня 1920 р., коли Українська й Московсько-Добровольча армія Вранґеля відійшли на чужі землі — Махно залишився на самоті супроти ворога переможця. Проте не лише в цьому лежить причина його наступних невдач — її треба шукати глибше. Махнівські „ракли“ й „братва“ своїм безцеремонним поводженням і постійними бешкетами сприкрилися селянству. До цього прилучився також неврожай на Україні, який взагалі ослабив енерґію мас. В 1921 р. мусив Махно зі жменею людей тікати з України. Проста „філософія“ Махна — „багатий бійся, бідний смійся“ — вже не могла задовольнити селянських мас.
Безперестанні перекидання Махна від одного союзника до другого зменшили до нього симпатії населення й похитнули віру в політичний розум цього типового „козака Мамая“.
Навколо питання про Махнівщину вже тепер зібралася чимала література, в якій воно розглядається під ріжними кутами від орґанізованого бандитизму, що межує з садизмом (Герасименка), до найбільш яскраво виявленого хотіння перевести в життя форму після доктрин анархістів-комуністів.
В книжці анархіста П. Аршинова („История Махновского движения“, видання анархістів-комуністів, 1929 р., Берлін), постійного
- ↑ Обидві сторони мали звязкових відпоручників (Волинська дивізія, станція Кодима).
