30 січня в районі Шелепуської волости, в с. Байбузах, дивізії догнав полк Чорних Запорожців[1], який відірвався від Запорожсь-
- ↑ Марш полку Чорних Запорожців (після звіту лолковника Крата).
З 6 по 15 січня полк знаходився в Голованівську. 15-го провадив демонстрацію на Гайворон–Бершадь. 17-го, повертаючи з Бершади, полк йде на хвості колони Добрармії. Переднівка до 20-го січня й шукання звязку з Українською армією. (Наказа не одержано). Діставши відомості, що армія пішла на Синюху, полк теж переправляється біля села Тернівка; 20 січня полк в Пилявці. Добровеличка занята Добрармією. 24-го марш на Якимівку по слідах Тютюнника. Звязок знов загублено. Хуртовина. 25 січня — Петроострів. 26 січня форсований марш через залізницю коло ст. Іскрино під загрозою большевиків до містечка Вільшани. 30 січня в районі Корсуня зустріч із Соколовським і Грозним. В Байбузах зустріч із 5-м Кінним полком.
Про цей „марш-нальот“ Чорних — п. С. оповідає: „З тим полком вирушив і я, як політичний референт Уряду У. Н. Р. для звязку з повстанцями Балтського повіту, з якими я минулим літом працював проти комуністів. Голованівськ був захоплений 24 грудня по ст. ст. Ворог відступав дальше на Богопіль–Голту. Не зважаючи на велике болото, коли не тільки возом було неможливо їхати, а навіть верхи на конях, полковник Дяченко з двома сотнями кинувся переслідувати ворога. Третю сотню він кинув на станцію Голованівськ, аби знищити залізницю, яка функціонувала. Здогнано ворога біля села Пушкова. Забрано у нього велику кількість обозів і ріжного військового технічного майна, а головне набоїв та кулеметів і до 100 полонених. Відпочивши в селі Липовечки, на другий день Різдвяних свят полк атакував села Богопіль, Голту й Орлик. Тут довелося нам зустрічати досить великі ворожі сили, але персональна хоробрість і відвага полковника Дяченка, а також хоробрість козаків, не зупиняли провадження дальшої операції. Застави ворожі, які були висунені перед селом Богопіль, були порубані дощенту — до одного чоловіка, і ворог утік із міста Богополя зовсім дезорґанізовано через Буг у Голту, а з Голти на Вознесенськ. Дорога на Вознесенськ була відрізана, бо там повстали селяне, і ворог тричі вертався до Голти, силкуючись пробити шлях на Вознесенськ. В Богополі багато було захоплено військового майка, головно награбованих речей, ріжних речей домашнього вжитку; межи речами находили річі з жіночого туалету, що, правдоподібно, належали співачкам шантану, яких, очевидно, пограбовано. Паніна у ворога була така сильна, що старшини, з яких головно складалася армія, забули всі приписи пристійности та звичайности, лишали своїх жінок і дітей, перерізували посторонки від запряжених коней, сідали на них та утікали верхи. Підводчики були в більшості селяне, які не давали офіцерам коней, за що дуже часто переплачували життям. Розігнавши ворога полковник Дяченко зі своїм загоном вернувся до Богополя, підібравши по дорозі все майно й полонених. Поміж полоненими було майже 50% жінок. По відомостях полонених бравувало тільки губернаторші. Втрат людьми з нашого боку не було, були лише ранені коні. Відважний нальот на Богопіль навів паніку і на Добровольчу армію, і на ті ворожі загони, що стояли в Кривому Озері, але шлях відступу був їм відрізаний.
Місцеве населення Богополя, Голти й Орлика, довідавшись про присутність Армії У. Н. Р. прислало делеґацію, яка сказала, що населення цих місцевостей, особливо жиди, готові прийняти на повне утримання яку вгодно кількість полків Армії У. Н. Р., аби цей полк заняв місто і визволив його від гніту Добровольчої армії. Добровольці страшенно знущались над населенням, головно над жидами. Кожний день вішали й розстрілювали біля 10 жидів. Вулиці жидівських кварталів уявляли з себе кладовище. Такі самі картини можна було бачити й у Кривому Озері. Загонами Добровольчої армії командував князь Голицин і полковник Попов. Добровольчі загони складалися зі старшин Терського козацтва і чеченців. В цім районі полк Чорних Запорожців поповнився новими силами.
В часі цього маршу доводилося нам стрічатися з невеличкими комуністичними відділами, які все держались ніяково. Очищали нам дорогу, не всту-