Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 2. 1930.pdf/55

Ця сторінка вичитана

М. БЕЗРУЧКО

Ґенерального штабу ґенерал-хорунжий.

Січові стрільці в боротьбі за державність.

Корпус Січових Стрільців, пізніш переіменований в ґрупу Січових Стрільців, виходячи в другій половині березня 1919 року з Проскурова, де приводив себе до порядку, на фронт, був зорґанізований так: піхота складалася з пятьох полків. Кожний піший полк складався з трьох курінів, одної сотні піших і одної чоти кінних розвідчиків та відділу звязкового при штабі полку. Чисельний стан полків і курінів був неоднаковий, тому що орґанізація й розвинення частин відбувалися поступово, в мірі ставлення добровольців та мобілізованих. Найсильнішими полками були 1-й, 3-й і 5-й піші полки^[1]. Останній молодий полк, зформований у березні в м. Проскуров. Курінь складався з 3-х сотень піших і одної кулеметної з 6-ма кулеметами. Полки піхоти не були зведені в дивізії, — а керував ними безпосередньо штаб корпусу.

Артилерія складалася з 6-ти гарматних полків: 1, 2, 3, 4, 5 і 6-го. Кінний полк мав по 3 батареї, батарея по 4 гармати, крім пушкової 42-лінейної, яка була двохгарматна.

↑ Основою до складу старших полків корпусу С. С. послужив полк Січових Стрільців полковника Коновальця. З цим полком Директорія Української Народньої Республіки почала наступ з Білої Церкви, де полк стояв постоєм, на Мотовилівку–Київ. Одночасно до полку приставали повстанці з Білоцерківщини та поблизьких околиць київських і на час облоги Київа, в листопаді–грудні 1918 року, полк Січових Стрільців виріс на „Осадний корпус отамана Коновальця“. По здобуттю Київа повстанці почали самодемобілізуватися, й тоді на заміну їх до частин Осадного корпусу було влито майже цілком сердюків та старшин гетьманської Сердюцької дивізії. З цього моменту Осадний корпус перетворився на корпус Січових Стрільців або корпус С. С. Основою корпусу й надалі лишилися славні кадри полку С. С. — з традиціями невмирущими Маківки, Золотої-Липи, Потутор, — підсилені молодими, свіжими й зразково вишколеними сердюками. Та обставина, що сердюки були дітьми заможніших селян-хліборобів, робило корпус С. С. надто відпорним на гасла комуністичної Москви. Таким чином у корпусі С. С. щасливо поєдналися найліпші риси придністрянського й наддніпрянського українського вояка, що разом з одержаною доброю військовою підготовкою в цілокупності складалося на видатну боєздатність корпусу С. С. — Редакція.

[1] Основою до складу старших полків корпусу С. С. послужив полк Січових Стрільців полковника Коновальця. З цим полком Директорія Української Народньої Республіки почала наступ з Білої Церкви, де полк стояв постоєм, на Мотовилівку–Київ. Одночасно до полку приставали повстанці з Білоцерківщини та поблизьких околиць київських і на час облоги Київа, в листопаді–грудні 1918 року, полк Січових Стрільців виріс на „Осадний корпус отамана Коновальця“. По здобуттю Київа повстанці почали самодемобілізуватися, й тоді на заміну їх до частин Осадного корпусу було влито майже цілком сердюків та старшин гетьманської Сердюцької дивізії. З цього моменту Осадний корпус перетворився на корпус Січових Стрільців або корпус С. С. Основою корпусу й надалі лишилися славні кадри полку С. С. — з традиціями невмирущими Маківки, Золотої-Липи, Потутор, — підсилені молодими, свіжими й зразково вишколеними сердюками. Та обставина, що сердюки були дітьми заможніших селян-хліборобів, робило корпус С. С. надто відпорним на гасла комуністичної Москви. Таким чином у корпусі С. С. щасливо поєдналися найліпші риси придністрянського й наддніпрянського українського вояка, що разом з одержаною доброю військовою підготовкою в цілокупності складалося на видатну боєздатність корпусу С. С. — Редакція.

[1]