вперед. Сірі відкрили вогонь по супротивникові з близької дистанції, чого вів страшенно не любив і не зносив. Його кулеметний і мушкетний огонь майже не завдавав нам утрат, зате великі втрати були від гарматнього огню. Нарешті підтягнулася наша батарея й кінна сотня. Батарея відкрила рясний огонь із далекої дистанції, бо дальнобійна пушка з ворожого бронепотяга не давала можливости підїхати ближче. Ворожі лави й колони залягли, а при першому їхньому намірі підвестися — по них відкривався рясний огонь. Наказано було за всяку ціну батареї присунутися ближче й відкрити рясний огонь по ворожій піхоті, а потім по батареях. Чотами батарея обсадила ближню позицію й відкрила огонь по ворожій піхоті, котра почала втікати до лісу. Сірі її переслідують. Батарея стріляє по відходячому ворогові. Обходна ворожа частина відходить на Дідковичі. Для переслідування цієї частини послано кінну сотню. В лісі большевики зробили опір і перейшли до контр-атаки, але були зломлені й почали втікати, Ігнатпіль був взятий, і Сірі обсадили позицію по північній облямівці Ігнатпільського лісу. Ворог відійшов у напрямку на Овруч.
Висновок. Не зайнявши Коростенського вузла, 19 січня ворог, мабуть, мав намір захопити його 20 січня, використавши заколот на Коростеню-Подільському, бо стрілянина була йому добре чутна; крім того ворог мав у Коростеню своїх аґентів, котрі подавали йому відомості[1]. З допиту полонених і місцевих мешканців було виявлено, що під Ігнатполем у ворога було три номерних полки, 8 гармат, 2 бронепотяги й багато кулеметів. Дисципліна у ворога була кепська, і він боявся битися з „німцями“ (так ворог називав Сірожупанників). Ворог на цьому фронті не мав кінноти, війну вів виключно по залізничних лініях, боявся обходів. Успіх мав там, де йому приходилося воювати з „окремими“ курінями й полками, під керуванням своїх „горе-отаманів“. „Отамани“ були страшні не для ворога, а для свого місцевого населення, яке, правдиво бачило в них лише грабіжників, а в большевиках — своїх визволителів. „Раз москаль — значить влада, значить порядок. Отаман і українське військо — значить грабіжники“, — так думало, так казало і селянство, і інтеліґенція. На Сірих українське селянство дивилося, як на німців. „Переодягли німців, навчили їх балакати і звуть українцями“, — казали селяне[2].
Приведення до боєздатности частин бувшої ґрупи отамана Оскілка і склад її. Залишивши на позиції своїм заступником тимчасово керуючого 1-м Сірим полком, полковника Костика, командир ґрупи повернувся до Коростеня, де було багато праці
