|
ПЕТРО ВАЩЕНКО Сотник.
|
Перебування в таборі при м. Олександрові-Куявському в 1921 році — це був час, коли кожен старшина, кожен козак мав тверду надію на швидке повернення на батьківщину. Старшина і козак не втратили вояцького духу, жили спогадами про славні, незабутні часи нашої боротьби за нашу державність, а водночас підготовлялися до нової запеклої боротьби та до помсти над віковічним ворогом свого народу — москалем.
У таборі тільки й можна було почути про загальне велике повстання на Україні, яке ось-ось має розпочатися, про підготовчу працю-до нього, і кожен вояк покладав великі надії на це повстання, кожний був певний у його успіхові.
Нарешті всі ці чутки та розмови про підготовчу працю до загального повстання на Україні набрали якоїсь реальної форми. У травні до табору завітав генерал-хорунжий Юрко Тютюнник і на таємних зборах висловився, що незабаром ми знову опинимося на рідній землі. Цей, останній вже, похід — буде походом слави й перемоги нашої лицарської армії.
Кожному старшині та козакові було зрозуміло, що мову мовиться про загальне повстання, бо говорив про це генерал Тютюнник, який здобув собі голосної слави під час походів у запілля ворога за часів останньої нашої боротьби в р. р. 1919–1920.
З ясними надіями розійшлися вояки з цих зборів, і кожен із них марив та чекав на той великий день, коли трапиться змога знову повернутися на рідну землю, знову зі зброєю в руках стати в обороні свого народу.
Ані тяжкі умови таборового життя, ані шалена аґітація большевиків не могли розвіяти цих надій нашої армії — кожний чекав на той великий день і був до нього готовий. Підготовчою працею до загального повстання на Україні керував добре законспірований Повстанчий Штаб із генерал-хорунжим Ю. Тютюнником на чолі.
Повстанчий Штаб мав до 30 співробітників. Тут були фахівці з усіх галузей; стояли вони на чолі управлінь, відділів, підвідділів, секцій та підсекцій. В організації цього штабу більшу ролю відіграло, на жаль, наше хуторянство, а не воєнна наука.
