З першого дня утворення Повстанчого Штабу почали надсилати на Україну старшин та козаків до певних повстанчих організацій із певними завданнями, з першого ж дня стали приїжджати до Штабу люди з України, теж із певними завданнями.
Всі ці люди, яких відправляли на Україну і які приїжджали звідти, мусіли попереду побувати у начальника штабу, а потім обійти всі відділи та підвідділи, секції та підсекції, дістати потрібні вказівки або зробити певну доповідь. Здавалося б, що штаб має точні відомості про події на Україні й тримає стислі звязки з повстанчими організаціями там; так і було фактично за перших часів.
Наприкінці червня стали приходити з України сумні відомості: на Катеринославщині розкрито повстанчу організацію залізничників, у Києві та на Київщині провадяться масові арешти, дехто надісланий від штабу з певним завданням перейшов на бік москвинів.
А були й такі, що пішли на Україну з великими завданнями, перейшли там на бік москвинів і потім по кілька разів вертали до штабу та подавали ріжні інформації, працюючи на користь ворога.
Серед таких провокаторів треба особливо відзначити сотників Заярного та Нестеренка; останній із них спричинився до ліквідації повстанчої організації на Катеринославщині.
У липні надходять ще сумніші відомості з України: розкриваються там одна по одній повстанчі організації, ліквідуються повстанчі відділи.
Повстанчий штаб виконує кабінетну роботу, а про день загального повстання ще немає й мови.
Од московських репресій стали утікати з України видатні українські сили, і всі вони проходили через штаб.
Заклики повстанчих організацій із України в серпні були голосом „вопіющого в пустині“.
Всі ці організації просять прискорити день загального повстання. Полковник Галкин, начальник Київської групи, просить зброї. Мордалевич повідомляє, що триматися пасивно далі він не може.
А генерал Тютюнник зі своїм начальником військового управління, підполковником Добротворським, — нічого не роблять: вдалися в політикування, цілком забуваючи, що час минає, що організації на Україні розкрито, що провідники організацій сидять в Чека, під московсько-большевицькими тортурами викривають інші організації й умирають мученицькою смертю.
Надходять відомості про перехід Мордалевича на бік москвинів.
Надсилається до Києва сотника Якименка для переговорів із Мордалевичем, але Мордалевич вже не хоче переговорювати, бо становище його на той час було безвихідне.
Наприкінці серпня повстанчих організацій було вже мало, майже всіх їх було ліквідовано, повстанчі відділи трималися лише по лісах гуртками по 10–15 людей.
Найліпший час розпочати повстання — місяць серпень, — коли повстанці на Україні самі просили якнайскорше розпочати загальне по-
