Ось у якому вигляді захопило школу несподіване наближення до Житомира фронтів збройної боротьби.
Десь у середині березня 1919 р. дістала Житомирська Спільна Юнацька Школа наказ від тодішнього начальника Головної Шкільної Управи генштабу полковника В. Сальського переїхати для дальшого навчання юнаків до затишного кута України, до м. Камянця-Подільського, при чому наказувалося та клалося на відповідальність команди школи, неодмінно врятувати не лишень цінні, бо дуже кваліфіковані та працездатні кадри школи, але також згромаджене велике наукове майно та приладдя, що зібрано було через енерґійну працю кадрового складу школи.
Керуючись цим наказом, здобула школа ешельони та протягом пяти днів навантажила все своє майно, велику наукову бібліотеку, приладдя, засоби одягу, запасну (на весь комплект) новісіньку зброю, сідла та інше, що збирали ми на цілому майже Правобережжі, ледве чи не силою відбиваючи від отаманчиків ріжних сортів.
Нарешті рушив вантажитися й персональний склад школи, але отут і сталася „отаманська пригода“!
Стрункими дисциплінованими лавами з музикою[1] підійшла школа до наготовлених ваґонів і почала вантажити стройові коні та юнаків.
На це видовище гарної муштрової частини „вийшли“ пан отаман Бень, тоді „командант“ Житомирської групи військ У. Н. Р. і… „знайшли“ за добре приєднати до складу „своїх“ військ цю „порядну“ частину.
Мене, тоді начальника цієї школи, покликано до пана отамана, де наказано, під загрозою відповідних консеквенцій, вивантажитись та ввійти до складу 2-го залізничного полку, при чому мені ласкаво дозволялося залишитися при штабі, а зайвих кадрових старшин відправити до резерви другого пана отамана Оскілка.
Виконати „такий“ наказ начальник школи рішуче відмовився, бо за зраду вважав дати зруйнувати джерело майбутнього — кадри для виучки старшини й новозібрану селянську інтеліґенцію, з якої складався юнацький склад школи.
Ешельонам не дали паротягів; взяти їх силою я не ризикнув, бо боявся внести отрую розкладу та непослуху до юнацьких лав. Звернувся лише до Уряду, але, на жаль, не дістав до апарату полковника Сальського, а підійшов військовий міністр, який і наказав школі ввійти до групи Беня, лише пощастило відстояти цілість школи, як організму.
Отже вивантажено все, що хоч рушницю держати уміло, та обози першого порядку. З цією, бодай і не вивченою, але муштровою частиною школи залишився начальник шкоди полковник Петрів (щоб і далі школу від розформування й знищення боронити та далі
- ↑ До школи „призвичаїлася“ якась то оркестра, що не хтіла розлучитися з „казьонним“ музичним іструментом і, як охочекомонна, залічена була до нестройової сотні школи, бо ж особистий склад її був перед тим у війську, бодай хоч нестроєвими.
