в боях юнаків учити), весь науковий персонал, до цивільних включно, й частина апарату господарчого.
Решту, біля 100 юнаків і немуштрових козаків із тих, хто рушниці не знав зовсім, надіслано — як варту при ешельонах (двох) із майном, приладдями та хорими — через Бердичів на Рівне, куди наперед було надіслано помішника начальника школи полковника Вержбицького, щоби підшукавши помешкання, продовжував працю формування школи, тримаючи звязок із бойовою її частиною та клопочучись перед урядом про врятування школи.
Ці два ешельони вів воєнний інтендант (випуску з російської Воєнно-Інтендантської Академії 1912 р., відомий своїми теоретичними та практичними працями в Київській воєнній окрузі та на південно-західньому фронті) полковник Фрост, що був у школі за начальника господарської частини.
Крім нього були в ешельонах сотники Трутенко та Парнасів (помішник господаря та завідувач канцелярії школи), що їх так-сяк можна було вважати за стройових, бо побували в деяких боях, а решта були самі нестройові. Полковник Фрост мав від мене категоричний наказ: рятувати майно школи та нездатних, навіть умовно, до бою юнаків і нестройовий апарат школи, так потрібний для її нормального життя і зовсім нездатний до бою.
Отже тепер, певно, зрозуміло буде, „що то було“, коли полковник Фрост усіма силами уникав бою та став до нього лише тоді, коли інакше не мав змоги виконати основного наказу — врятувати все йому доручене та довести до Рівного.
На честь полковника Фроста можу сказати, що він, після уходу всіх та, здається, й бронепотягу, залишився при останньому шкільному ешельоні, який не встиг проскочити крізь Бердичів і, пробуючи врятувати його, був важко поранений та залишений в домиках біля станції. Дальша доля його не відома. Так доповів мені сотник Трутенко, що прорвався до Рівного, та сотник Парнасів, що повернув із розбитого ешельона до школи разом із єдиною, нібито, боєздатною частиною ешельона — окрестрою і 10 необученими юнаками. Ось що було з юнацьким ешельоном, одним із двох, що були між Коднею та Бердичевом тоді, як решта школи, під особистою командою полковника Петрова, входячи у відділ сотника Шкварника й останньому підлягаючи (хоч чинячи цілком самостійно), мала свій перший бій біля хуторів на південний схід від с. Левкова, тобто в 60 майже кілометрах від Бердичева.
У цьому першому для юнаків бою, що був лише початком серії дальших, стріляли юнаки вперше бойовими набоями по рухливих живих цілях, що й собі до юнаків стріляли, але це була їхня перша „учбова“ стрільба.
