тут, то там українське „слава“ чергувалася з московським „ура“, що означувало найбільш напружені моменти боротьби, коли справа доходила до баґнетів…
Двадцять днів трималася так горстка оборонців Золотоверхого, а в ночі на 21-й день ворог відкрив стрілянину фуґасними знарядами і повів звідусіль рішучий наступ…
Опівночі стали горіти передмістя й місто, а опівночі Центральна Рада з Радою Міністрів зоставила Київ і його мешканців на Божу волю й сама подалися Берестейським шляхом на Житомир. Слідами уряду пішло все, що було здатне чесно боротися, а все инше втікало на всі боки і так гинуло від руки ворожої…
Діялося то по старому стилю 23 січня 1918 р., який був другим роком Революції і першим роком Українській Державности…
Їхали кіньми, ішли пішком, рухалися колюмнами і тяглись гурточками і все на північ, в бік Полісся…
Мені не прийшлося йти разом з ними і виходив я з міста перебраний „за пана“, на що тоді менше всього звертали „вони“ увагу. Тоді все, що боролося за Україну, було в чистеньких шинелях і так відразу взнавалося…
Юрби міських злодюжок та хуліґанів вешталися по помешканнях з „обискамі“, розхристані фронтовики ловили на вулицях „украйонцов і єнералов“ і тут-же чинили самосуди.
На Жидівському базарі два матроси тягли кудись нашого козака. По нашивках на ковнірі пізнав Полуботківця. Козак опірався і не хотів іти. Тоді один матрос вихопив револьвера і вистрілив йому в потилицю. Той упав як сніп і навіть не скрикнув.
— Так тібє і нада! — скрикнув один голос і, під задовольнений реґіт обірваної юрби, стали стягати з нього чоботи.
Було вже над вечір, коли я вибрався з міста на Берестейський шлях. З міста стріляли по шляху з важких гармат і в канавах валялося богато трупів. Вже під самим Святошином стрінув якусь колюмну. Говорили по польському. Довідався, що то польський лєґіон прямує на Волинь і спокійніще стало.
За Святошином мене наздогнав гурток Полуботківців.
— Ми цепного моста вартували і нічого не знали… Декілько наших загинуло через це… — росповідали мені.
— Якже ви встигли втіки? — дивувався я, дивлячись на їх войовничий вигляд, якому так імпонувала їх богата зброя — рушниці за плечами, ленти з набоями на грудях та американські бомби коло поясів.
