мах бісурманам в соромі та пониженю. Їх чоловіки погинули, або пішли в неволю, а дїти забрали Татари, щоби продати їх Туркам. З сих дїтий виховували вони найкраще турецьке військо-яничарів.
Цїлий табор Татарів се був збір найнещасливійших людий у всїм сьвітї. Всї вони утратили все, що мали на сїм сьвітї крім житя. А се житє не було вже житєм людий, бо їх ведено, продавано і куповано як волів, або овець. Вони перестали бути людьми, а стали добичею диких Татар. Тому всї плакали та проклинали безсовісних та безсильних урядників короля, що уміли лише обдирати нарід, а не уміли його оборонити перед Татарами.
Що хвиля приїздили невеликі гуртки Татар та привозили по кілька або кільканайцять бранцїв. Коли Татари лише малою громадою виправляли ся на рабунок, то ішли як злодїї малими гуртками і де попало крали людий мов товар. Відтак звозили їх на місце, де в укритю стояв їх кіш-табор. Коли почули, що надходять козаки, тодї забирали бранцїв та везли до Криму, до міст Очакова, Білгорода і там уже продавали купцям. Деколи удавало ся козакам дігнати Татар. Тодї опришки лишали все і тїкали з житєм, а бранцї вертали на Україну. Але се лучало ся рідко.
Оттак і тепер привозили Татари до коша всїляких людий, котрих половили то в степу, то спаливши село або хутір. Не маючи що робити, Грицько та Іван приглядали ся сим, кого приводили. Вони слухали плачу і наріканя, так що і самі зажурили ся важко. Навіть охота тїкати відійшла козакам.
— Ми втїчемо, а сих кількасот людий піде у страшну неволю! думали вони. Аж стидно було їм думати лише про себе, коли тільки горя бачили довкола. По-
