громаду сьвіжих бранцїв. На самім передї ступала у обшарпаній, брудній одежинї дочка коршунівського попа — Катруся.
Іван забув, що його руки мають бути звязані. Скинув ременї і відтрутивши від себе грубого Татарина, побіг до дївчини. Але тут накинули ся на нього Татари. Повстала метушня, гамір. Грубий Татарин кричав і приказував, його вояки повалили молодця на землю і хоча він гриз їх зубами та бив руками і ногами, звязали його цупко. Катруся побачила його, крикнула і собі, але Татари пірвали єї і заткали рот. Вона зімлїла.
Нечайно почув ся поза кругом возів тупіт коний і крики вартових. Всї вони бігли до табору і кричали: Козаки йдуть! Козаки! Геть, в дорогу! Тїкаймо! Начальник видав прикази. На вози всаджено жінки і дїти, мужів на конї, лише кількох, що були ранені, не могло їхати на кони анї іти на мотузї попри вози. Сих кількох зарізали Татари наче худобину. Але, коли стали шукати Грицька, показало ся, що його нема, а заразом бракне найлїпшого коня в табунї.
Міжтим Танас їхав сумуючи з козаками на Сїч. Їхали поволи, бо козаки везли на мажах рибу для товариства. Степовий вітер вивіяв частину жалю з козацького серця, а коли по дорозї стрітили ся з иншими гуртками, то навіть стало весело. Невдовзї побачили луги та плавнї, де лежала Сїч.
Була се низина, перерізана безлїчию водних рукавів, повна багон, ставів, озер. Цїлий сей край складав ся з більших та менших островів, висших та низ-
