ших. На сих островах виростав дубовий лїс. Денеде було видко вільхи, липи, трепети, а берегом росли верби та таволга (лозина). На инших місцях ріс величезний очерет, у якім могла заховатись не то одна чайка, але і цїла фльота ріжних човнів. З високого берега Днїпра виглядав весь сей край наче величезне бурею розбурхане море зелени.
Козаки відшукали табунщиків, себ то пастухів, що пасли у степу козацькі конї. Їм віддали свої конї, а самі повсїдали на човни та поїхали на Сїч. Довго їхали через ріжні річки, ставки, багна, рукави, тисячі комарів звенїло довкола них та вскорі обкусали Танаса так, що лице його виглядало як барильце на горівку. Инших козаків вони не кусали, бо їх шкіра була дуже груба від давнїйших укушень. Танас давно уже не був у плавнях, тому й відвик був від комарів, а шкіра стала тоншою. Вкінци добили ся до Сїчи, козацької кріпости. Вона була окружена валом і ровом, а на валї стояли густо набиті острі палї.
На березї Днїпра кипіла робота на всї руки. Там робили чайки, себ-то козацькі човни з дерева. В кождім човнї містило ся звичайно 50-60 козаків. Всїх човнів видко було вісїмдесять, похід був отже не аби який. Більше чим чотири тисячі козаків повсїдало на човни, а на чолї станув недавно вибраний гетьман Сагайдачний, що був родом з Галичини, але дуже добре розумів ся на морських виправах. Танас як старший козак всїв разом з гетьманом у першу чайку, на котрій повівала велика хоругов гетьмана. По торжественнім богослуженю в сїчовій церкви рушило козацтво в похід. Передом плила гетьманська чайка, а прочі за нею, одна за другою, щоби не збитись з дороги.
На чердацї першої чайки сидїв сам ясновельмо-
