жний пан гетьман. Але нїхто не бувби пізнав, що се така велика особа. Його одїж була зовсїм така як у других козаків. Козацька шаблюка та турецькі пистолї були дещо красші чим у других, але впрочім шапка і жупан, груба сорочка та чоботи, все те було неначе зняте з першого лїпшого чабана або козака-голоти. Гетьман був ще молодий, але погляд його був поважний. Навіть старі козаки глядїли на нього з поважанєм, бо його розум був не аби який, а його відвага та проворність нераз вратували все військо від загибели, Поруч нього сидів військовий осаул Дорошенко, також дуже поважний козак, що у всїм помагав Сагайдачному і сам один умів його деколи заступити. Гетьман не любив богато балакати, але коли радив ся, то завжди радив ся Дорошенка.
Недалеко від обох вождів сидїв Танас та думав про Грицька і Івана.
— Де вони тепер сердеги дївають ся? Куди завели їх татарські опришки? Дрібний дощ пустив ся з неба і сїк густо поверхню води. Але Сагайдачний певною рукою правив чайкою і вона сунула мов риба за струєю ріки. Вода була гладка і широка але рвуча, а де вода плила повільнїйше, там хапали козаки за весла і завівши пісню, ударяли мов на пробу о воду. Тодї чайки мчали ся наче птицї, а по обом сторонам просували ся береги ріки дуже скоро.
Так плили козаки Днїпром, і нїхто з них не знав, куди гетьман зверне їх похід. Але нїхто не питав о се гетьмана, бо бояв ся. Гетьман не любив бач говорити нїчого наперед.
Аж ось другої днини по виїздї козаки з задних чайок дали знати, що над водою видно чимало буйволів (диких волів).
