ського табору, лише попали на иньший слїд. За сим слїдом дійшли до другого віддїлу Орди та погромили його, так що лише кількох опришків утїкло. Вони стрітили по дорозї віддїл, що вів бранцїв та розказали про свій погром.
Татари перелякали ся ще дужше і скільки можна було спішили до города Очакова. Тут приказав грубий Татарин всадити на чотири кораблї усї красші жінки, дївчата та всїх молодших мужчин. Старших виведено таки сейчас на торговицю.
Тодї почало ся дїяти щось страшне. Матїр відривано від дїтий, брата від сестри, батька від сина. Вони просили ся, благали, плакали, иньші боронили ся та тягали ся з татарськими посїпаками. Але лютий батіг поладив усе. Пірвали ся найсьвятїйші родинні звязи, неначе се не були люди, лише худобина. Відтак прийшли купцї. Вони оглядали людий мов волів, казали їм ходити, бігати, носити тягарі, заглядали в зуби, опукували плечі і груди та торгували ся о цїну. Всї молодші поїхали таки тої самої днини до Стамбулу. Грубий Татарин ходив на Україну не на власний рахунок, бо Татари були убогим народом і часто бракувало їм збруї і коний. Богатий турецький адмірал, або як його називали Капудан-баша вислав був сю шайку опришків на свій рахунок, бо йому треба було робітників до нових огородів.
Сї огороди лежали коло Стамбулу над морем. Капудан-баша вибудував собі там величаву палату, а довкола розвів чудові сади та рожеві поля. На сих полях мали працювати нові раби під батогом кількадесятьох наставників. Невольники діставали лиху поживу, ще гіршу одїж, а спали на голій землї. Між огородниками найшов ся і Іван. Катрусю взяв баша
