до гарему, т. є дому, де мешкали його жінки. Капудан-баша мав кількадесять жінок у своїм гаремі, але тамті йому вже надоїли. Тому приказав був Татарам зловити йому ще яку красавицю на Українї.
Невольники приїхали до пристани, якраз коли Капудан-баша був у султана в Стамбулї. Тому заведено Катрусю до осібного домику серед огородів, а робітникам приказано сейчас вичистити стежки на рожевих полях та поокопувати рожі, щоби усе було в порядку, коли поверне господар. Іван ходив через увесь сей час наче у снї. Через цїлу дорогу везено його в кайданах, а відтак опинив ся він серед зовсїм чужих людий, котрі самі були в розпуцї. В темній шопі, де спали раби, чути було лише стогін побитих батогом, плач та молитву. Всюди роїло ся від всїлякої погани. Тому Іван спав на дворі коло високого муру, котрий окружав палату та сад баші.[1]
Але по тижни замітив дозорець, що Іван розумнїйший та спокійнїйший чим другі невольники. Тому звільнив його від роботи у полї в день, а зате приказав всю ніч сторожити огородів та муру, що окружав сад. До самого саду не було йому вільно ходити, бо там пробували жінки баші, а в Туреччинї не вільно нїкому глядїти на чужу жінку.
Так то ходив Іван по березї моря рожевими полями та думав про свою нещасну долю. Рожі починали вже розвивати ся, а десь в садї сьпівав соловій. При березї шуміло море та дув холодний північно-східний вітер.
Аж ось почув Іван звук труб на дорозї. Оглянув ся та побіг через рожеві поля до муру. Там побачив
- ↑ Баша, се турецький ґенерал.
