шапка, потім голова людська, а там і увесь козак указав ся на виду. Був се сороккількалїтний чоловік, рослий та кремезний мов дуб, а притім не видно було на нїм зайвого тїла, що звикло в сїм віцї наростати. У сього мужа була ще видимо вся молодеча сила, получена з витревалістю зрілого віку. На нїм був порядний жупан з синього сукна, широкі шаравари та високі чоботи. За плечима висїв самопал, при боцї широка та довга крива шабля, за поясом стреміли пистолї, ніж і мала торба з усякими дрібницями, в зубах коротка люлька.
За сим першим козаком їхало ще чотирох, молодших від нього, але всї були уоружені та їдучи розглядали ся на всї боки.
— А далеко ще батьку Танасе? — спитав один з молодцїв, гарний, чорнявий парубок, що визначав ся між другими дивно подертим одягом.
— Тоб-то куди? — спитав крізь зуби старший.
— Ну звісно, на Сїч!
— Еге, ти братику козацьку поведенцію знай, а так просто з моста не питай. Се лиш піп у церкві так питає, а ми не те!
Козаки засміяли ся, а і старший, видко отаман, усміхнув ся в вуси і сказав:
— Видно твій дяк — учитель у Сїчи не бував, а у псалтири теж сього не пишуть, тож відки тобі було полїтики навчити ся.
Молодець збентежив ся і почервонїв.
— Вибачте батьку, як поживу, то привчу ся. Якже менї на світ глядїти?
— Якто як? Ось у тебе таки чимало дїр у петечинї.....
— Втїкав, то й обідрав ся, оправдував ся молодець.
