— Чому? — тому, що весь світ то лата на козацьку нужду, так як козак латає дїри у світї своїм тїлом і кровю, захищаючи його від проклятого погансьтва. Се пусте, куди ми їдемо і де ночувати мемо. Їдьмо, а все кудись заїдемо.
— А як заблудимо. Прецїнь треба знати, куди дорога.
— Дурний ти, Грицю, хто не знає, куди їхати, сей нехай сидить дома!
Козаки знону засміялись, лиш один обізвав ся.
— Що се таке там на схід сонця, чи не хутір?
Танас глянув туди і звернув ся до Гриця.
— Ану поглянь но козаче, що се там буде, сказав показуючи на схід.
Гриць глянув.
— Як, не бачите? сеж могила!
— Чомуб не бачили, ми лише хочемо знати, чи і ти бачиш.
— А се нащо? прецїнь мушу!
— Мусиш не мусиш, бачиш, то добре, а знаєш ти, що ти бачиш?
— Звісно що, могилу!
— Овва! вигадав, у нас в степу що гони, то й могила. Скажи но братчику, що се за одна?
— А на віщо минї се знати?
— На віщо? На те, що се Коржева могила і нам там нинї ночувати прийдеть ся.
Грицько замовк, молоді козаки підсміхували ся, а старий козак сховав люльку, насунув шапку на зад голови і пильно глядїв на полудне, закривши з правої сторони очи від лучів сонця. Нараз станув, одним махом злїз з коня на землю і з тиха свиснув крізь зуби. Кінь як довгий протягнув ся у високій траві.
