— Тьфу! сказав вкінци Танас, — старий козак, а дурний.
— А чому? спитав Грицько.
— То треба було з другої сторони підходити — уважай же тепер Грицьку, ось тут маєш пістоль; стріляти вмієш?
— Щеби — обурив ся Грицько. У мого батька що днини доводило ся стріляти.
— Добре! стій тут, а коли хто відтам — ту указав рукою на могилу — тїкати ме, так ти йому даш гостинця.
— А як се свій чоловік?
Дурний ти Грицю! свій не буде тїкати.
Танас добув шаблї. і пішов прямо в сторону могили, оглядаючи ся хвилями на боки, чи хто з боку не заходить. Стать, що лежала на могилї, підняла ся звільна і нагло зареготав ся Танас на все горло.
— Гей хлопцї! а ходїть но сюда! гукнув. Харко та Савко прибігли сейчас, а відтак Грицько, невдоволений, що не прийшло до бійки.
Перед ними стояв невеличкий ростом але гарний хлопець у підраній одїжи. Але брудна сорочка була з тонкого полотна, а підраний жупан вказував, що козак вийшов з заможного, ба навіть зі шляхотського гнїзда.
— А чого вам до мене? обступили мов медведя в лїсї? кликнув на козаків, убирайте ся ід чортовій матері, бо стрілятиму.
На се Танас зняв шапку.
— Слава Богу! сказав.
Хлопець глянув, рука з пістолем опала долї, а лице почервонїло.
— На віки! Вибачайте батьку.
