нею є ще дві менші. Коли стану за нею, обізву ся пугачем, а тодї ви біжіть до мене, а там і видїти мете, що робити.
Козаки розлучили ся. Харко і Савко щезли в коротцї у траві, а Танас з Грицьком відійшли в бік. Потім криючись поза купами буряну та малими горбочками стали обходити могилу, щоби опинити ся по другій сторонї її від річки Бузувлука. Міжтим западав вечір, а холод повіяв понад степом. Цвіти поховали головки, зелень стемнїла та стала майже чорною, а небо поблїдло по краям. Лише на заходї стояла широко крівава заря, а серед неї звільна западав круг сонця за овид. Грицько слїдував мовчки за Танасом наслїдуючи всї його рухи. Дещо дивувало його, дечого таки зовсїм не розумів, але проте не допитував ся. На отвертих місцях Танас лягав на землю і посував ся повзучи мов ящірка. Грицько наслїдував його сопучи і з великою напругою сунув ся по земли слїдом Танаса. При кождім буйнїйшім корчи буряну або тирси Танас здержував ся і підіймав голову, щоби розізнати ся у окруженю. Вкінци побачили малу прогалину, на днї котрої росла осока та остра трава. Лївий беріг закрив собою могилу і Танас став.
— Оттуди підемо нишечком, а ти Грицю не сопи! сказав.
Скорою ходою пустили ся вперед і за якийсь час опинили ся доволї далеко. Коли Танас вихилив голову з прогалини, могили показали ся вже за ними і виднїли як три малі горбки на западнім овидї. Було вже доволї темно, але все таки козаки вже не ішли, лише повзли далї.
На середущій могилї щось забілїло, Танас приглядав ся довго, але червоне зарево заходу ослаблювало силу зору і не давало доглянути, що се таке.
