Одночасно з дому Гетьмана Павла Скоропадьского, інспіратора цього листа, ширились такі самі поголоски, що, мовляв, я під впливом недуги став умово ненормальний, що я руйную мною сотворене діло, що Гетьман і ті, що з ним, над цим боліють, але що на це ради нема, і що тому не остається нічого іншого, як тільки самому Гетьману взяти провід у свої руки, а гетьманцям скласти йому тут же на еміґрації присягу.
Деяким простодушним людям, якись умисне, в цілі вислухання цього всього, спрваджувано до Ванзее, давались до підпису „резолюції“ з висловами „найсердечніщого“ співчуття для моєї „недолі“ і запевненнями, що Гетьман Павло Скоропадський мене горячо любить, почитає і нічого іншого — як тільки здоровля для мене — собі не бажає.
Бажаючи покласти кінець отаким методам політичної боротьби, що їх на Заході слушно чи не слушно звуть балканськими або орієнтальними, я предложив Гетьману Павлу Скоропадському, щоби він оголосив у свому „Бюлетені“ вищенаведеного листа з приміткою, що лист цей анулюється. Анулюється тому, бо, завдяки невдалій стилізації, він став джерелом непорозуміння: я та інші гетьманці побачили в ньому бажання зробити з мене божевільного, під цим претекстом мене усунути і передати провід гетьманського руху п. Скоропадському, склавши йому тут на еміґрації присягу, а п. Скоропадський і підписані під цим листом, як це видко з їх дальших енунціяцій, бажали тільки в той спосіб облекшити мою недугу і причинитись до мого найшвидшого виздоровлення.
Одначе оце моє предложения не було прийняте. Натомість заявили мені, що лист може бути видрукований, але тільки з приміткою, що він друкується „на моє бажання, щоб усім було відомо, що я від політичної діяльности відходжу через тяжкий стан свого здоровля“. „Маючи на увазі цю мету — писалось далі в предложеній мені примітці — і бажаючи заспокоїти тяжко хворого, якому ми всі гетьманці так багато зобовязані за його безцінну працю для добра нашого спільного діла, підписані під листом годяться на його опублікованя“.
В супровідному письмі до цієї постанови було додано, що оця відповідь дається мені „в останнє“ і „При умові, що з хвилиною опублікованя листа всяка публична дискусія над ним припиняється“. Розуміється таких писань до „горячо любленого тяжко хорого“ не давано до підпису добродіям, уживаним за ванзейськими чаями для висловлювання мені співчуття з приводу моєї „порушеної духової рівноваги“ та пояснювання мені всієї великодушности супроти мене панів Скоропадського, Скорописа, Сергія Шемета, Ігоря Лоського і т. д.
