Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


II.

Людям, що знають мене особисто, а через них і українському громадянству відомо, що я хорий на недугу легенів не від учора, а від десятка літ. Хоч значне погіршення цієї недуги в останніх роках зменшило мою працю квантитативно, але не змінило квалітативно, бо туберкульоза легенів на умові здібности людини не впливає. І тому українське громадянство має право знати, чому це недуга не ставала на перешкоді моїй політичній діяльности тоді, коли під певними умовами і зобовязаннями реституувались за Павлом Скоропадським його права до гетьманства (бо-ж він цих прав сам в р. 1918 вирікся) — і чому ця сама недуга перешкоджає моїй політичній діяльности тепер, коли п. Павлу Скоропадському забажалось заключених умов і прийнятих на себе під присягою зобовязань не додержати.

Річ тут, розуміється, не в моїй особі, а в політичній ідеї, з моїм іменем звязаній. Для українського громадянства не може бути байдужим, чи гетьманська монархічна ідеольоґія є твором людини божевільної — це значить, що вона, крім збільшення політичних нещасть, нічого цьому громадянству принести не може, — чи вона є твором людини за свої слова відповідальної — це значить людини, що не може допустити, аби з теорії ублагороднення і умаєстатизовання українських політичних методів і політичних стремлінь роблено практику еміґрантської спекуляції, і щоби з ідеольоґії державної, призначеної для цілої Української Землі і цілої Української Нації, роблено словесні підпорки для персонального підприємства пана Павла Петровича Скоропадського. Тому вважаю своїм обовязком ці справи громадянству українському вияснити.

III.

Статут і Реґлямент Українського Союза Хліборобів Державників, що лягли в основу гетьманської орґанізації, були остаточно зредаґовані і підписані дня 16/29. грудня 1920 р. Тодіж настановлено одноголосно Головою Ради Присяжних, орґану кермуючого гетьманською орґанізацією, мене, як автора Статуту та Реґляменту і головного ініціятора відродженого на еміґрації гетьманського руху.

Питання династії, займаюче так важне місце в кожній монархічній ідеольоґії, не могло бути тоді вирішене. Ми розуміли, що про виір нового Гетьмана на еміґрації не могло бути мови. Бувший-же Гетьман, Павло Скоропадський, хоч вже заявив був нам про своє бажання відновити свої гетьманські права і співпрацювати з нами, але ще вагався прийняти поставлені йому умови.