Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


національно-монархічного громадянства, обєднання котрого біля символу нашої національно-державної єдности (Гетьмана Скоропадського) — є основним завданням Гетьманського Центру“.

„Безоглядну критику демократизму в писаннях Липинського часто приймають як нахил гетьманців в бік фашизму і абсолютизму. Наслідком цього підривається довіря до Гетьмана“.

„В тім, щоб канонізувати писання Липинського, я не бачу ні змислу, ні потреби. Я не можу приймати, як правдиву мудрість, цієї схоластики і рутини в методах праці, які хтять накинути живому рухові… Коли в більшости Рада Присяжних слідом за Кочубеєм стане на ґрунт певної ідеолоґічної концепції (Липинського), покинувши таким чином базу реальних інтересів, то чи буде тоді Рада Присяжних УСХД мати моральне право задержати в своїх руках провід над цілим гетьманським рухом і чи не буде це режимом ідеолоґічної диктатури“ і т. д. і т. д. (лист С. Шемета „До Ясновельможного Пана Гетьмана і до членів Ради Присяжних УСХД“ і його „Критичні замітки до 1-го числа Бюлетеня“ з д. 10.V.1929 р.).

Паралєльно з цим усі мої постанови саботували або перекручували. Кого я поручав — того поборювано, кого я поборював — того піддержувано; що я вважав потрібним робити — цього не виконували, навпаки робили те, що я вважав шкідливим.

У самий рішучий спосіб став я протестувати проти ширення з гетьманського дому і з гетьманського відома ідеольоґічного та орґанізаційного хаосу, а ще більше проти смердяковщини (від Смердякова, прізвища одної постаті з романів Достоєвського) оцих Шеметівських, одобрюваних п. Скоропадським, писань — смердяковщини, убиваючої всяке завзяття, всякий порив, всяку охоту до творчої полєміки і дальшої праці. Бо як тут преконувати, що я не претендую на Магомета, а мої „Листи“ на Коран? Як обороняти перед смердяковською насмішкою те, що для тебе святе — те, чому ти віддав цілого себе, свій спокій, своє здоровля, своє життя? За довгі літа громадської української праці досить надивився я на спустошення, ширені в українстві смердяковщиною. Тільки і тільки вона не дає повсякчасно „відродженому“ українству дійсно відродитись. Тільки смердяковщина убиває в українстві всяку жертву траґічним питаниям: і чи за таке варто умирати? Смердяковщина — це зараза стократ небезпечніша від цілого комунізму. Бо комунізм — антихристова ідея, у боротьбі з якою відродитись може ідея Христова. А смердяковщииа — це трупний яд, викликуючий тільки розклад, гниль і смерть.

Захопивши тепер, завдяки п. Скоропадському, провід гетьманського руху в свої руки, і беручись за „державне будівництво“, смердяковщина думає, що державу можна збудувати „прислухуючись до реальних інтересів“, як це роблено досі на Україні з відомим наслідком протягом 1917 — 1920 рр. Бо чи-ж такими самими реалістами, як пп. С. Шемет і Ко, що спекулюють на реальнім „інтересі земельної власности“ (пор. їх знаменитий „лист в аґрарній справі“, оголошений в останньому числі Бюлетеню Гетьм. Управи за Липень-Серпень 1930 р.) не були українські есери, що спекулювали на ще більш реальнім „інтересі