Царювання Миколи I являє собою одну з найсумніших сторінок в історії російських жидів. Цей цар завзявсь був навернути всіх російських жидів на православіє. До своєї мети Микола I йшов двома шляхами: шляхом нечуваних і жорстоких репресій і примушуючи жидів ходити до загальних шкіл. Репресії, як глибоко переконаний був цар, мали примусити жидів шукати поратунку в лоні христіянської церкви, а перебування жидів у загальній школі, поміж російських товаришів, мало, насамперед, цілком засимілювати з російським народом, а тоді зробити з них православних. Цю думку мав свойого часу Миколин брат, Олександер I, і завів навіть спеціяльний Комітет для навертання жидів на христіянство, сам ставши на його чолі. Але всі зусилля Олександра I жадних позитивних наслідків у справі навернення жидів на христіянство не дали. Але що не пощастило Олександрові, який думав дійти свого лагідними заходами, намовляючи й пропагуючи, Микола I гадав здійснити силуванням. Так, напр., завівши інститут військових кантоністів-жидів, Микола наказав вихоплювати з-поміж них хлопчиків-недолітків віком 8–12 років; їх виряджали до далеких місць Сибіру й там неймовірними муками та систематичним жорстоким поводженням робили з їх „православних“. Потім низка найжорстокіших і виключних законів про жидів, як гадав цар та його близький співробітник, міністр народньої освіти, гр. Уваров, мали викликати у старіших жидів бажання покупити собі рівноправність, зрадивши свою релігію. Особливо намагалися Микола I та гр. Уваров залучати молодих жидів до загальних шкіл і поширювати серед них світську освіту. Треба було насамперед перемогти жидівський релігійний фанатизм, а все инше, мовляв, зробиться само собою. Заведено було державні жидівські школи, жидівські навчальні інститути та жидівські школи для рабинів, що мали готувати освічених жидів, і вони, як навчителі та рабини, мали сприяти досягненню тієї мети, що її поставив цар, і було чимало таких жидів, які щиро вірили, що він має добрі наміри; він, на їх думку, хотів тільки вивести жидів із вузьких рамців хедерів та ешиботів і дати їм широку змогу працювати на загальнодержавному полі. Але в загальній своїй масі жиди чуттям, інтуїтивно, доміркувалися, чого навсправжки хоче Микола, і тому повели запеклу боротьбу з тими своїми одновірцями, котрі прихильні були до ідеї поширювати загальну освіту поміж жидами. Міністрові гр. Уварову довелося навіть запрохати з-за кордону відомого доктора Лілієнталя, апостола загальної освіти між російськими жидами. Доктор Лілієнталь спершу гадав, що цареві наміри щирі. Але попрацювавши деякий час у Росії та ближче обізнавшися з справжніми замірами уряду, він, усім серцем відданий жидівській релігії, одмовивсь од своєї місії та й утік за кордон.
Отож Микола I насамперед заходивсь стирати всі зовнішні ознаки, що різко одрізняли жидів од корінної людности. Він заборонив жидам носити традиційне вбрання й наказав замінити його на німецьку, польську або російську одежу. Хто порушував цього закона, того тяжко карано. Ще „Положеніе“ 1804 р. передбачало заборону жидівської одежі. Але цього заміру, очевидячки, до краю не доведено. Микола заходивсь коло цього з властивою йому енергією та нещадністю, і почалася люта боротьба з традиційною жидівською одежею. Як проваджено цю боротьбу, свідчать, між иншим, наведені
