далі документи, видобуті з колишнього генерал-губернаторського архіву[1]. Вони виразнісінько показують, скільки турбот, праці й часу витратив уряд на цю безглузду й непотрібну боротьбу в межах самого тільки кол. південно-західнього краю, і скільки горя та лиха зазнали ті жиди, що шанували своє традиційне вбрання. Як видко з цих документів, нагінкам підпадали не тільки жиди, що відмовлялися змінити традиційне вбрання, ба й молоді жидівки, що не хтіли покинути давній звичай, вийшовши заміж, голити голови. Цікаво відзначити, що дозвіл носити жидівське вбрання можна було покупити, і це правило за джерело чималих прибутків для поліційних урядовців, що стежили, як виконується закон.
Ред.
„Дѣло по Высочайшему повелѣнію о запрещеніи еврейкамъ брить головы; № 28 Канцелярія Кіевск. Военнаго, Подольск. и Волынскаго Генералъ-Губернатора, 2-го стола, Секретной части; 1851–1853 гг.“.
1. Министерство Внутреннихъ Дѣлъ. Департаментъ Полиціи Исполнительной. Канцелярія. 17 марта 1851 г. № 212. По Высочайшему повелѣнію о запрещеніи еврейкамъ брить головы.
Господину Кіевскому Военному Губернатору, Подольскому и Волынскому Генералъ-Губернатору.
Государь Императоръ Высочайше повелѣть соизволилъ: Запретить женщинамъ еврейкамъ брить головы. Сообщая сію Высочайшую волю Вашему Высокопревосходительству къ надлежащему исполненію, покорнѣйше прошу о полученіи сего отношенія меня увѣдомить.
Директоръ . . . . .
2. Луцкаго Городничаго Рапортъ.
При точномъ исполненіи Высочайшей воли по предмету запрещенія женщинамъ-еврейкамъ брить головы, я удостовѣрился, что хотя ни одна изъ нихъ въ ввѣренномъ мнѣ городѣ не бреетъ головы, но всѣ вообще по послѣднемъ бритіи головъ, до воспослѣдованія о семъ Высочайшаго повелѣнія, накрывають по прежнему головы легкими черными шапочками, съ придѣлкою фальшивой косы, спереди же лба носятъ полупарики изъ чужихъ волосъ, чему придерживаются, сколько мнѣ извѣстно, еврейки и прочихъ городовъ. И какъ евреи вообще стараются перетолковывать распоряженіе начальства касательно своей одежды, то, привязываясь къ слову „не брить“, полагаютъ и стараются увѣрить въ томъ, что имъ волоса можно стричь, и нѣкоторые даже рѣшались весьма искусно понемногу подстригать свои волосы, отговариваясь и увѣряя, при повѣркѣ полицейскими чиновниками волосъ, что неотросшіе еще волоса по послѣднемъ бритіи головы; тѣ же изъ нихъ, которыя изъ дѣвокъ вновь вступаютъ въ бракъ, хотя рѣшительно не бреютъ головъ и нисколько не подстригаютъ волосовъ, но за всѣмъ тѣмъ, слѣдуя примѣру въ уборѣ головы прежнимъ женщинамъ-еврейкамъ, надѣваютъ вышепоясненныя шапочки съ париками, стараясь всѣми мѣрами не обнаруживать оставшихся послѣ свадьбы волосовъ. Почему къ приведенію въ точное и неослабное испол-
- ↑ Боротьбі з жидівською одежею за Миколи I присвячено, між иншим, статтю Ю. Гесена в збірникові „Пережитое“ (т. I-й Борьба правительства съ еврейской одеждой въ имперіи и Царствѣ Польскомъ“), ст. П. Левенсона, „Туалетный налогъ“, (Восходъ, 1889, кн. XI), ст. „Гоненіе на женскіе головные уборы“ (Евр. Старина за 1915 р., (3–4) і Гецата Дубнова в тижневику „Будущность“ (1901 р., № 3–4). Деякі дані в справі про одежу див. ще в Гесена, История евр. народа в России, т. 2, 1927, стор. 91–94.
