пільського соцького пристава. Справа далі пройшла через усі інстанції — радомиський суд, радомиський міський магістрат, нарешті, через київську карну палату. Дівчина Гапка Нечипоренківна стояла на своєму: цилюрик Лазебник, в якого вона служила, підрізав їй горло, і кров збирали в таз (мідницю). Винувачений та його жінка це обвинувачення заперечували. Міський магістрат також, як можна бачити, не вірив управдивість обвинувачення, бо, покликуючись на 15-й том збірки законів, наводить низку артикулів і, між иншим, зазначав, що „краще звільнити від кари десятеро винних, ніж засудити невинного“. Який був вирок карної палати, із справи не видно. Видно тільки, що вислухати цей вирок, постановлений 17-го липня 1840 року, викликано поміщика Вербицького, що його кріпачкою була Гапка Нечипоренківна, та цилюрика Лазебника. Ні Вербицький, ні Лазебник на виклик палати не з'явилися, за що перший підпав карі грошовій у сумі шість карбов., а другого засуджено до п'ятиденного ув'язнення при поліції, але царським маніфестом від цієї кари звільнено. З цього видно, що цим разом справа про ритуал скінчилася цілком тим, що Лазебника виправдано.
У трьох наведених справах зовсім бракувало матеріялу до обвинувачення, — це були надто невдалі спроби створити ритуал — точніше ембріони спроби; тому цілком зрозуміло, що вони згасли трохи чи не в самому зародку й не встигли розквітнути пишним цвітом винувачення.
Значно далі зайшла справа в четвертому ритуальному процесі, що повстала з рапорту Старокостянтинівського городничого „о урѣзаніи тамошними евреями у сына мѣщанина Мервицкаго дѣтороднаго уда“ й тривала два роки[1] (почато 31 липня 1834 року й скінчено 8 вересня 1836 року).
І своєю суттю, і безліччю яскравих побутових рисок, щедрою рукою порозкидуваних по всьому переведенню слідства, ця справа безперечно дуже цікава для характеристики адміністративної що-до євреїв сваволі за найтемнішої доби російського самодержавства. Разом з цим вона добре характеризує і ту атмосферу, що в ній виникали за старого режиму ритуальні процеси.
Як видно з рапорту старокостянтинівського городничого Сементовського Київському генерал-губернаторові гр. Левашову, справа почалася з того, що представник духівництва, — священик місцевої свято-троїцької церкви Юрій Качковський, удавсь був до нього з такою заявою. 13 липня до нього звернувсь парафіянин тої церкви Іван Мервицький із скаргою на місцевих євреїв Герша-Лейбу Вальовича Перельштейна, Йося-Аврума Шаєвича Немировецького, Мошка Гершковича Жука-Дабельфера та Дувида-Лейбу Хайтовича. Мервицький обвинувачував їх, ніби-то вони заманили сина
- ↑ Арх. Київа. ген.-губ., 1834 р., пол. ч., № 253.
