таємним коритарям, стукають у двері тюремних келїй. Инші лїзуть на вежі та перекидають гармати. Якийсь салдат, котрого начальство забуло на верховинї кріпости, швидко біжить по темних сходах і натикаєть ся на відважного вояка Люі Морена. Салдат з слїзьми в очах кидаєть ся йому на шию: „Мій брате, викликує він, пожалїй нас бідних салдатів. Ми не по своїй охотї бились з вами“. — „Побожись, що ти за нас заступиш ся”. — „Божусь!” відповів чесний мололий Морен і здержав своє слово.
Але окрім сих зворушуючих сцен було на жаль, скільки сумних подїй, котрі були викликані непорозуміням або нещасливим випадком. Якась десятилїтна дитина влїзла на вежу. Несподївана куля, що залетїла з вулицї св. Антона, перебила її голову. Офіцира Бекара, того-ж, котрий не дав комендантови зірвати Бастилїю, полїчили за ключника вязницї; його вбили вібрубали йому руку тай понесли по містї. Народ ще не знав, що ся рука виратувала усе передмістя св. Антона. Коли за се дізнались, вже було пізно виправити помилку. Народ гірко жалкував, що вбито Бекара і виявляв його сїм'ї такеж
