Ну, проваландався так, мабуть, з місяць, а потім задумав одружитися. Тільки самогон шкодить.
— Шуро! — кажу. — Покинь його гонити! Хіба гарно дивитися, як обригають тобі всю долівку.
— Та я вже покинула! — і ну мене цілувати, як вогнем обпікає.
А я навпростець до мети.
— Шуро! Давай поберемося!
Вона засмутилася.
— Ох, не хотіла я шлюбу так рано-бо, та люблю брати тебе дуже. Тільки мій папаша чоловік бого- вірний, та й сама я не шлюха й не безбожниця — даю тобі згоду на шлюб, коли повінчаєшся.
Почухав за вухом, — хлопці сміятимуться. А що мені робити? Повінчаємося. Нехай піп справить комедію зайвий раз.
— Згода!
За вечерею порішили так: справити весілля другої неділі. Так і зробили.
Соромно було після того ходити на лекції. Ніколи раніш не пропускав, а то, щоб не дивитися в очі, перестав ходити.
А після мого одружіння обкрадають й обкрадають вагони все частіше й частіше.
Я того й не помічав, що вона випитує в мене.
А одного разу, ото саме тоді, як підстрелили одного нальотчика, так мені Шурочка завдала жару:
— Як вам не соромно людей убивати! Де ваша совість, де ваш бог?
