— Ви, сукини сини, підкупили начальника. Де такий закон, щоб обороняти куркулів?..
Другий засунув затвор.
— Нічого не зробиш. Говорить, бандити.
Хазяї сіли на коней, а инші хуторяни повернули назад. Їхали шагом. З села звернули вліворуч.
— От-туди поїхали вони, бо через тік.
— Так ви-ж могорич ставте.
— Та вже-ж!
Почухали потилиці.
Ніч степова замертвіла, засиніла:
Жита кругом.
По дорозі замирав пил, як і степ.
І серед степу людські голоси були тихі й боязькі.
А Грицько кусав губу.
— Хитрі гади! — Потім побачив дробовики у хуторян. — А оружіе чого, хіба можна?
— Дробовики маєм право.
І не балакали.
— Це хлопці: Федось, Степан, — думав Грицько — і чорти їх потаскали… А тепер арештовуй.
— А що, якби вас тут той, — звернувся він до хуторян.
Бородатий розгладив уса, подивився на синів і спокійно промовив:
— Не питай, нас більше, та й подужали-б… Ну, що буде, то буде — наганяти!
Грицько вдарив коня. Понеслися, перепливаючи, сині лани. Впереді виднілися дві точки.
