Тоді хазяї кинулися по хуторі; собаки загавкали, люди позбігались.
Потім позапрягали коней, а деякі верхи — й кинулись навздогін.
Хазяї сиділи на возі.
Цокали і осі об колеса, а од воза падали тіні. Місяць срібнорогий, ще молодий, плив за ними по тьмяній синяві…
Доїхали до комітету.
Хуторяни увійшли в хату.
Деякі міліціонери спали на долівці, а Гриьцко сидів біля телефону.
— Вам чого? Чш!
— Обікрадено!
— Так що-ж. Ви куркулі з Водяного. Знаю. А як куркулів обікрадено, то нічого добра в їх хватить…
— А нащо-ж міліція?
— Та ходім до начальника, що там з ним балакати? — обізвався бородатий.
І вийшли. Біля комітету стояли підводи, коні дрімали. Знову заторохтів по селу віз.
Назад їхали хуторяни з начальником. Стали. Начальник увійшов, побудив міліціонерів. Грицько схилився на стіл, не вірив.
— Що, хіба справді їхати, це-ж куркулі?
— Їхати! Треба ловити бандитів!
— Хіба є такий закон? —
— Приказ і не розговарювать!
Задзвеніли ґвинтовки. Два міліціонери поїхали з хуторянами. Їхав і Грицько.
