— Товаришу, — прошепотів я,- там вбивство. Недалеко, я приїхав, я там ночував.
Агент напевне зацікавився моїм поквапливим бігом слів та розгубленими рухами, що властиві зляканій людині. Офіційний тон зник. Я говорив щиро, схопивши волосату руку субесідника, що-разу сіпав її, тягнув до себе. Ніколи не можна було-б подумати, що я говорив з тією людиною, що кілька годин тому мене заарештувала. Агент напружено слухав, инколи моргав широко бровами. Бородавка під лівим оком одійшла кудись на низ і загубилася. Проте він одчинив двері суміжної кімнати.
— Нас сплоха не обманеш. І запер мене на замок.
— Я покірливо стояв біля щой-но закритих дверей, агент ходив за стіною довго, уперто, з кутка в куток, кроки віддалялися й наближалися по діягоналі. Але він знову підійшов до дверей. Одімкнув. Коротко зірвалося рішуче: «Їдемо».
Він поправив пояс, обдивився револьвер, і ще спитав: «Чи не далеко це, чи не пізно буде». На цих словах увійшов бородатий і здивовано став біля столу. Він не тямив, що говорити, ніяково звернувся до мене на «Ви».
— Я прив'язав коня і оце тільки й найшов Вас.
— Ніколи, ніколи — перебив агент. — Буди Гната. Збираймося. Ідемо. Ти вже змінився?
— Вже. То я вертався в контору і їх стрів.
Сонний Гнат хутко встав на ноги і вискочив з бородатим сідлати коні. Ми з агентом вийшли на
