— Завалилась яма! — вибухнув — і не балакай, а то вб'ю. Уб'ю! — і підняв руку.
— Коли це ти став такий? Лякаєш? Ох, горенько! — заскаржилась і раптом змовкла. — А потім знову: Йолопе, чого стоїш? Нічого не їли сьогодні. Пху на тебе! — обернулась і плюнула.
Розлилась живцем кров по жилах. Надулись жили.
— На тобі! — Вдарив і вмить пішов у хату. Вона схватилась за голову і тихо сіла на порозі.
Не плакала. Івась прибіг.
— Мамо, я хочу їсти.
А там провалля сходили, підіймались на гору. Каленик проліз крізь двері.
— Катерино! Я йду на заробітки. Кажуть, що в Ковалівці хліб є.
— А я?
— Продаси кохту, мій піджак, поки-що. А там я навідаюсь.
Нічого не відповіла. Злісно подивилась услід. Постать Каленика трохи пригорблена нижчала в яру… Він пішов до Хведора. А маленька дитина злізла на руки до матери і закричала: — е, — е!
— Їсти хочеш, — спитала Катерина і щільніш притулилась до дитини…
…Каленик вернувся з Хведором, взяв клунка і винуватий підійшов до жінки:
— Ну, прощавай! Не сердься, та бережи себе.
Скотилась сльоза. Поцілував Івася і пішов.
А Катерина дивилась услід.
 |
|
