Розповзеться, розточиться пісня надвечір'я, заллється жайворонком в далечині, підхватить струни безмежної нудьги й летить, летить… Зачепиться згуками крил за зерно, пошумить, подзвоне і знову пливе по хвилях згуків. А зелені луки піднімуть головки своїх трав, ніби слухають.
Село. Далі хутір. Гордій найнявся ще з весни в хуторянського дядька. Молода жінка залишилася вдома, а він майнув на заробітки.
…Зразу вечір. Він лежить у клуні, на сіні. Дрімає. Ліниво пробирається в ухо пісня з вулиці. А руки мляво болять. Він цілий день косив… Лежить, заморився од праці, закриває очі. Дівчата крикливо виводять, розтягують кінці, пересновують пісню. Різними голосами заснували вулицю, затягли калічно павутинням.
Гордієві сниться, ніби він перечіпається через дівчачі голоси і немає сили вибитися з павутиння, розвести руками. Ще якесь мерещиться багно, якісь вип'ячені кінці. Потім пішло, пішло…
— Чи сон, чи дим?
І Марина вплелася, моргає. Чи може то солома?
— Кляті баби — аж скрикнув Гордій. Прокинувся, потягся, виплював соломинку з рота і всміхнувся.
