хутенько обтирала руки об передника й співуче, нахиляючи голову, тягла:
— Маня, Манічка, ідіть, вас нуждають господін!
Маня була найкрасивіша між її дівчатами… А зустрічаючи ще в своїй спальні поміщика…
— Повірте, Жан Гордієвич, — я тією Манічкою так дорожу… Вона-ж мені приходиться родичкою…
Сюселін обривав, одмахувався, як від набридливого комара:
— Ну, знаю, знаю… говори №…
Вона згортала очі в посмішку мадони, клала навхрест руки, долонями до пухких грудей:
— Сьомий…
А коли за грюком дверей підскакув на підлозі стіл і крісло-колиска похитувалося, Негодячкина виривалася слідом за Сюселінйм і бігла в буфет. Скоромовкою:
— Сьомий… шоколаду, шампанського, пирожного…
З вечора починалися райські ночі. З вечора починався шумний дзенькіт бокалів. Знесилений сон умирав під музику буйних вальсів… У загальному залі в цупких обіймах гасла кров.
Свічада в золочених рямцях одбивали чітко на хрустальнім склі ті фігури. А по паркеті неслися нові й нові згуки.
Ці ночі називалися — райськими.
Невідомо, чому саме ця назва припала, але про їх знали далеко. Чи може той святий рай був теж таким, може й там зливалося голе тіло зі стильними орнаментами залю й пахощі рівних струнких фігур ховали під пальми.
