Часто, коли він утомлювався, виходила, замісць нього, на його місце, за прилавок Негодячкина. Ласкавими, тоншими очима вона стежила за дверима й звикло витягала з шафи чи папирос чи чого иншого. Сиве, ніби забруднене попілом, волосся вибивалося з потертого шовкового очіпку. Вона поправляла зморщеними пальцями і часто хапалася за гострого, товстого на кінці, носа…
Торгівля йшла до 2 годин; після двох крамницю зачиняли.
Дядя тоді ще дужче тормошився й гонив Негодячкину.
Супруго, зачиняй двері, а то знову будуть неприємності… Негодячкина, дійсно, приходилася дружиною дяді. Правда, вони одружилися недавно, але знайомі — давно. Дядя прекрасно пам'ятає стару, давню Негодячкину.
Вона колись мала свій власний будинок на якійсь досить популярній, вулиці в цім-же городі.
На илхтарі чорними літерами на червонім фоні участка *** № *** Негодячкиной.
Під усіма будинками — лихтарі.
Свідомі цієї справи люди знали цей міщанський стильний будинок. Його впізнавали не тільки по сіро-блакитній фарбі й лихтарю, а ще по иншому… по тій славі, що розкинулася дзвіночками по городу й по окрузі.
Поміщик Сюселін навідувався часто туди. Негодячкина зробилася гарною знайомою. Вона спізнала смак Сюселіна швидко і коли він приїздив, то вона
