Я певна.
— Ні, її не буде… Буде друга, я знаю. Та була в Смольному.
Що робиться, вихованки Смольного й тепер, як ті Маньки…
Ви чуєте.
— Богу вгодно.
Знаєте, пішли-б ви куди з богом.
Але випили лагідно (він під полою приніс пляшку) і Сюселін ночував тут…
Ці минулі картини проносяться так хутко й вираз на обличчі змінюється, як і їхній зміст. Сидить за прилавком і не знає тоді, про що вона думає. Вона не думає, а лише стежить за рухливістю тих орнаментів життя, які миготять у калейдоскопі.
Скільки не дивилася вона — бачила все инші та инші картини.
Коли чулися запасні кроки Жюлі, вона прислухалася й говорила:
— Що, виспалася, Жюлічка??
Жюлі пропливала не говорила нічого. Блискучим поглядом, дивилася тільки поперед себе.
Негодячкина мимрила під ніс:
— Тоже, скажеш, царевна.
Вдень Жюлі гуляла по широкому проспекту. Сиділа довго на дзиґлику й знайомилися з молодими людьми.
Через бульвар спішили натовпи, під пахвою з портфелями, з стеками. Бігли з корзинками жінки.
Жюлі згадала, що скоро Різдво… Пронеслися фурою висічені в пам'яті, як на граніті, спогади про різдвяні
