то й кінці в воду… Тільки не можна наймати, а за-для цього ми давайте одружимося.
Негодячкина раптом посунулася на край ліжка. Вуха ще дужче затремтіли, а з очей видавлювалися сльози, що тільки нікелювали вічка. Розгадати з боку не можна було, чого й повіки забралися так далеко під брови.
— На старість?
— Які ми старі… Ех, ми ще поживемо… Ви женщина при здоров'ї, а я! — він ударив артистично кулаком себе в груди…
Негодячкина повеселіла. Полум'я язиком жовтіло на очіх. Вона згорнула губи в лагідну усмішку.
— А де-ж баришні?
— Madame, чи ви знаєте моїх племінниць?.. Старша кінчила інститут благородних дєвіц, а менша теж там училася.
— Я їх не знаю: вони-ж у мене не бували. А до чого тут інститут… Товар який??
Сюселін спалахнув. Раптом крикнув:
— Ви, madame, чорт-би вас забрав, не смійте так… Вони мені, як дочки, я їх виховував…
Вона злякалася, притулилася до бильця…
— Ви не сердьтеся!
Він замовчав, підсмикнув бороду.
— Я погарячився… Який той… Жюлі, красива, струнка, ніжна й чорна, як циганка.
Ох, я така була молода.
А друга, та на ту Тоньку, не…
— Чого, чого??. Не дає згоди?? Ви їй пообіцяйте й зараз дайте.
